Одного холодного осіннього ранку у дворі багатоквартирного будинку з’явилося симпатичне щеня. Ніхто не знав, звідки воно узялося. Може, заблукало, а може його хтось підкинув. Цуценя було зовсім маленьке. Шубка в нього була чорна та м’яка.
Малюк з цікавістю дивився на навколишній світ. Скільки навколо всього цікавого та незвіданого! Він не злякався, що заблукав, а, навпаки, з цікавістю оглядав усе довкола, нюхав чорним і мокрим носиком, облизував рожевим язичком. Цуценяті так хотілося з кимось познайомитися, щоб можна було разом гуляти і грати.
Після дощу на асфальті утворилася кілька досить великих калюж, у яких плавало жовте і червоне листя.
– Гав! – щеня підштовхнуло носиком один із таких корабликів-листочків.
– Чого штовхаєшся? – почувся з листочка скривджений писк. – Інших справ немає?
Цуценя з подивом почало розглядати листок-кораблик і виявило, що на ньому сидять два дощові черв’ячки. Вони сердито дивилися на песика.
– Та я просто хотів пограти… – збентежився малюк.
– Втопити нас хотів! Он ти, який великий! А ми – маленькі. Іди звідси! – і черв’ячки почали гребти хвостиками по воді, листок швидко відплив від цуценя.
– Ну і добре! Теж мені! – образився малюк. – Навколо так багато листочків! Пограю краще з ними.
І він почав радісно бігати, підстрибувати і з веселим гавканням гойдатися в осінньому різнобарвному листі. Раптом чийсь невдоволений голос відірвав його від цього веселого заняття.
– Хто це мені спати заважає? – з-під червоної машини на цуценя дивився товстий сердитий кіт.
– Доброго дня! – песик радісно завиляла хвостиком. – Давай дружити!
– Дружити? – обурено простяг кіт. – З тобою? Ти ж собака! Пфф!
– І що? – здивувався малюк.
– А то, – гордо сказав кіт, – що кішки з собаками не дружать! І взагалі, йди геть, ти мені спати заважаєш.
Засмутилося цуценя і побрело від машини. Сумно йому стало і світ уже не здавався таким цікавим… Як раптом біля лави він побачив іншого собаку, схожого на нього самого, тільки великого. Собака поважно розглядав перехожих. А на шиї у нього був гарний блискучий нашийник.
– Яка незвичайна у вас прикраса на шиї, – з повагою звернувся малюк до великого собаки. – Мені б теж хотілося мати таку, – і знову завиляв хвостиком.
Собака гордо подивився на цуценя.
– Це ніяка не прикраса! Я на службі! – поважно відповів він.
– Нічого собі! А в чому полягає ваша служба?
– Охороняю сумки господаря!
– А можна я теж разом з вами охоронятиму?
– Ти диви який, охороняти він надумав! Ану тупай звідси! Маленький ще! – і собака сердито гавкнув на малюка.
Зітхнуло цуценя і пішов геть. Довго він ще блукав двором, і ніхто не хотів з ним дружити. Люди проходили повз нього, а дехто навіть проганяв його геть, щоб під ногами не плутався. Тут ще, як на зло, почав накрапувати дощик, і лапки щеня промокли і стали брудними. До того ж, ще й їсти дуже захотілося.
Цуценя підбігло до хліба, що розмокнув на дощі, але прилетіла велика чорна ворона, боляче його клюнула і забрала хліб собі. Ще й посміялася з нього: «Ка-а-а-арррр, ка-а-аррр! Мій хліб! Мій!».
Зовсім засумував наш малюк, сів під кущиком і затремтів від холоду. Але кущик погано вкривав від дощу та вітру, і щеня замерзло ще більше.
Вечеріло. На вулиці засвітилися ліхтарі. Люди поспішали додому. У цей час із садка разом із мамою поверталася маленька Оленка. Вона була взута в красиві рожеві гумові чобітки і в руках тримала яскраву парасольку. Дощ їй був зовсім не страшний.
– Цуценятко! – радісно крикнула дівчинка і побіг до малюка. – Ти зовсім промок і замерз!
Цуценя вже зібралося втекти від дівчинки. Злякався, що на нього знову накричать.
– Не бійся, малюк, – і Оленка взяла песика на руки. – Давай дружити!
Песик глянув на дівчинку з подякою, лизнув їй руку і зрозумів, що це друг, якого він весь день шукав.
– Мамо, а давай візьмемо його додому! Ми з ним будемо дружити, я його годуватиму, а він проводжатиме мене в садок!
Мама посміхнулася і погладила щеня по голові.
– Шкода малюка. Надворі йому погано. А в нас він буде в теплі та безпеці, – сказала вона.
Цуценя з вдячністю подивилося на дівчинку та її маму. Воно зрозуміло, що тепер ніколи не буде самотнім, і вдячно потерлося носиком о своїх нових друзів.