Казка про двох Іванів – повчальна історія про двох друзів, які хотіли для людей добро звершити. Чи и вийшло це у них зробити?
Жили собі два Івани. Два мрійника. Хотіли для людей добро звершити. Героями називатися.
От перший Іван мріяв-мріяв, та й подумав – час починати. Виліз на високу гору – щоб усім видно його було, сів на камінь і чекає, коли покличуть люди на подвиг, героєм наречуть.
А другий Іван звівся на рівні ноги та й пішов собі вперед на широкі простори.
Гукнув його Іван з високої гори:
– Ти що робити надумав?
– Садок хочу посадити, смачні яблука виростити на радість людям!
– Хе, хіба це велика справа? Найлегша з найлегших. Бачиш, яблучок йому забажалося. За таке героєм не назвуть. – І знову всівся на свій камінь, чекає. Довго чи ні казка складалася, швидко чи повільно час минав, тільки Іван з гори гукнув друга:
– Гей, Іване! Які яблучка виросли?
А люди й відповідають:
– Солодкі, соком і здоров’ям налиті. Спускайся, сам скуштуй – сильнішим станеш.
– Часу нема, – поважно відповідає Іван.– Чекаю, коли ви мене на подвиг покличете.
– Чекай, чекай! – усміхаються люди.– Он твій друг далеко вже від тебе пішов.
– Гей, Іване! – затурбувався Іван зі своєї високої гори. – Де ти, що поробляєш?
– Вугіллячко рубаю! – почулося здалека.– Вогник людям дарую! Спускайся до нас, гурт у нас дружний, саме на трудову зміну йдемо.
– Е, ні! – хитро посміхнувся Іван зі своєї високої гори. – У вас праця, а я подвиг бажаю звершити. Почекаю ще. Люди обов’язково покличуть.
А час біжить. Рік минає… Другий відпрацював добряче… Третій завершується…
Ще більше стурбувався Іван на своїй високій горі. І люди вже забули про нього, про подвиг не згадують, і друг невідомо що поробляє. Кудись зник, а куди саме – ніхто не знає.
– Іване! Де ти? – гукнув що мав сили Іван зі своєї високої гори.– Куди подівся?
– Нікуди я не подівся, саме зараз над твоєю високою горою пролітаю!
Підняв голову Іван, – а в небі космічний корабель летить, і керує ним друг його. А люди на Землі радіють:
– Слава Івану!
– Слава зоряному герою!
– Чому ж ти мене не покликав, на подвиг із собою не взяв? – бідкається Іван на своїй високій горі.
А Іван з піднебесся відповідає йому:
– Ти все подвигу чекав, а я працею, трудом зайнятий був. Бачу я звідси – твоя гора незчисленні скарби приховує. Подумай, як узяти їх, – людям подаруй. Усім Іванам на Землі діло є!