Жив-був у лісі їжачок. Був він маленький, не мав великої сили, не вмів швидко бігати і єдиним захистом від хижих звірів служили йому колючки. У моменти небезпеки згортався наш колючий герой у тугий клубок. Подивиться хижак на цю колючу кульку і одразу апетит у нього пропадав.
У цьому лісі жила хитра лисиця. Шахрайка була ще та. Одного разу, побачивши, як мужичок із села неподалік повертається з риболовлі з повними санями риби, прикинулася мертвою. Рибалка побачив її, зрадів, подумав, що з хутра лисиці можна буде дружині відмінний комір на пальто зробити. Поклав він лисицю в сани та продовжив шлях. Поки він їхав, руда шахрайка всю рибу з саней витягла і була така. Приїхав чоловік додому, побачив пропажу і мало не заплакав від образи.
А ще наша хитрунка у ворони сир, чесно знайдений, обманним шляхом забрала. Таких компліментів пташці наговорила, що та від подиву дзьоб і роззявила, сир випустила, а лисиця його схопила і поминай, як звали.
І ось одного сонячного дня зустрілися на узліссі розумний їжачок і хитра лисиця, яка з полювання додому поверталася. Але полювання цього разу не вдалося: ганялася півдня за зайцем, втомилася, захекалася, але так косого і не спіймала, тільки апетит нагуляла. І тут голодній і засмученій лисиці на очі трапляється маленький, але дуже апетитний на вигляд їжачок.
«Яке щастя!» – зраділа вона.
Але не тут то було: їжачок, хлопець не дурень, одразу в клубок згорнувся.
«Нічого, – подумала лисиця. – Зараз я його перехитрю. Мені не вперше».
– Доброго дня, їжачку! – ніжним голосом промовила хитрунка і якнайширше посміхнулася.
– Привіт, лисице.
– Як твоє здоров’я?
– Дякую, не скаржусь.
– Давно ми з тобою, голубчику, не бачилися. Скучила я за тобою дуже. Давай-но обіймемось.
Скрутився їжак ще сильніше, засопів.
– Не можу, – відповідає. – Я ще не вмивався.
– А знаєш, – каже Лиса, – я тепер уже не їм м’яса, тільки овочі. Сьогодні цілий ранок із кроликами в капусті паслася. Наїлася до відвалу!
– Та що ти говориш? Треба ж. А я саме хотів вам сказати, що у старої вільхи виводок тетеревенят пасеться.
– Де це? – так і підскочила лисиця.
– За струмком, праворуч. Куди ж ви?
– Ніколи мені з тобою балакати. Побігла я. Бувай!
Лисиця в одну мить зникла, ніби й не було. Розгорнувся тоді їжак:
– Іди, побігай! Нас, голубонько, не проведеш…
Та й пішов далі.