У лісі на Великому Пеньку жило-було Яблуко, яке вміло розмовляти. Як так вийшло – невідомо, але воно розмовляло і було дуже розумним. Усі звірі пишалися ним і називали Почесним Жителем Лісу.
Цілими днями Яблуко думало про сенс життя і не любило, коли його відволікали. При тому, що воно могло розмовляти, воно було мовчазним. Лише іноді до Яблука в гості приходила Мавпа, яка жила неподалік, і вони розмовляли про різні речі. Мавпа теж була дуже розумною.
Якось у ліс прийшов хлопчик Тарасик. Трохи погуляв, трошки заблукав, але швидко зрозумів, куди треба йти, щоби потрапити додому. Раптом він побачив на пеньку велике гарне яблуко. Тарас схопив його, підкинув у повітря, спіймав і сказав басом: «Пообідаю зараз!» Але їсти одразу не став: хотів помилуватися.
«Куди це він мене несе? – думало Яблуко. – Цікаво, що він хоче зі мною зробити?
Воно образилося, адже ніхто в лісі ніколи не порушував його спокою. А вже про те, що його можуть з’їсти, яблуко зовсім не знало. Яблуко образилося і мовчало. Але навіть якби Яблуко заговорило, Тарас нічого б не зрозумів, адже говорило воно лісовою мовою. Здивувався б, мабуть, можливо – до непритомності, і тоді все вийшло б інакше.
Мавпа йшла по п’ятах за хлопцем і чудово знала, що він може з’їсти Яблуко.
– Ось філософський характер! Хоч би пискнуло щось! – думала вона.
Мавпа спочатку хотіла стрибнути на Тараса з дерева і відібрати Яблуко силою. Але сили могло не вистачити – надто здоровий за мавповими мірками був хлопець.
– Пообідає зараз! – жахнулася Мавпа.
Думала вона, як урятувати Яблуко, і вигадала.
– Ай! – сказав Тарас.
Прямо перед ним із кущів на стежку вискочила Мавпа. Вона загукала і почала перекидатися, ходити задом наперед, стояти на голові.
Хлопчина засміявся і сів на траву, а Мавпа вже танцювала Знаменитий Мавп Танок: високо підстрибувала і плескала себе по животу. У Тараса від сміху потекли сльози. Нарешті Мавпа зупинилася і завмерла у поклоні.
– Мистецтво вимагає заохочення – сказав хлопчина і урочисто вручив талановитій Мавпі Яблуко. Вона вклонилася ще раз і втекла.
– Ти знаєш, тебе мало не з’їли. – Мавпа поклала Яблуко на Великий Пеньок.
– Правда? – відповіло Яблуко і задумалося.
Мавпа чемно підняла капелюх, розкрила парасольку і тихо пішла, щоб не заважати.