Напевно, кожна дитина знає народну казку про колобка, який пішов від бабусі та дідуся і мандрував лісом, поки не зустрів хитру лисицю. Казка про колобка на новий лад – цікава та незвичайна історія про пригоди колобка у місті зі щасливим кінцем.
Жили-були дід з бабкою, але не в хатинці, а в сучасному будинку на останньому поверху. Їхній старий будинок у селі знесли, а їм дали квартиру з усіма міськими зручностями: телефоном, ванною, але без пічки.
І ось захотілося якось дідові колобка, він і каже бабці:
— Випечи ти мені його хоч у духовці!
Наскребла бабусі борошна, маслиця дістала зі старих запасів, родзинки додала й випекла колобок — вже який вийшов. А охолонути його на віконце на кухні поклала.
Лежав колобок, лежав, а тут вітерець дунув, фіранка хитнулася і змахнула його з підвіконня.
Летить він і думає: Це, значить, я від бабусі пішов. Точніше, улетів…»
Двома поверхами нижче дядечка на прізвище Зайцев на балконі стояв, він там капусту у вазончиках вирощував. Колобок йому прямо в руки, забруднені землею, і впав. Хотів його Зайцев у квартиру занести, а потім подумав: Хто його знає, чого сусіди з балкона скидають? Може, він отруєний? — І кинув колобок униз.
«Ну ось, від Зайцева я теж улетів,— подумав колобок. — А далі що?
Тільки він так подумав, як упав на шию кудлатому й неголеному дядьку в майці, схожому на старого вовка. Він з балкона перехилився, цигарку курив.
— Ось гидота якась шльопнулася, — сказав дядько і змахнув з шиї колобок.
«Це, отже, я і вовка пролетів»,— подумав колобок. А земля вже близько — всього п’ять поверхів летіти залишилося.
А на третьому поверсі вчитель фізкультури Ведмедев новий комплекс вправ на балкончику розучував. Упав колобок поруч із ним, а вчитель каже:
— Багато тіста, та ще й на ніч? Це дуже шкідливо здоров’ю! Віддам я його пташкам. — І колобка із балкончика ніжкою зіпхнув.
Падає колобок і думає, що все — зараз із нього буде коржик чи млинець.
Але внизу на лаві старенька сиділа, хитра така і з гостреньким носиком, як лисиця. Впіймала вона колобок у фартух і хотіла додому нести. Як-не-як, а пиріжок — землю трошки обтрусити і можна чайничок ставити.
Тільки вона в під’їзд заходити зібралася, пальцем вже родзинку виколупувати почала, а тут їй назустріч дід. Він на ліфті швидко спустився, коли йому бабця про втрату розповіла.
— Громадяночку,— сказав він хитрій старенькій,— це моя випічка, тож будьте ласкаві віддайте, щоб я вас не засмучував!
Хитра старенька сперечатися не стала – вони в різних вагових категоріях були – і повернула колобок. А дід його зовсім не збирався їсти. Він просто поклав колобок на тарілочку, дивився на нього і згадував, як їм добре було в селі…
