Курча дуже любив свій будиночок: чистий, затишний і просторий. Стіни будиночка були теплими та гладкими. А вечорами будиночок співав малюкові колискові пісеньки, під які так приємно засинати. Курчаті так добре жилося в його оселі, що він навіть і уявити не могло про те, щоб жити десь в іншому місці.
Ось тільки з будиночком в останні дні почалося щось дивне. Він чомусь став зменшуватись. І щоранку, прокидаючись, Курча помічало, що місця стає дедалі менше. На тому тижні йому вже було незручно перевертатися з боку на бік. А вчора він відчув, що голова впирається в стелю.
Курча було спантеличене тим, що відбувається. Воно не могло зрозуміти, що відбувається, і дуже турбувалося. Малюк акуратно обмацував крильцем стіни. І раптом… він почув дивний хрускіт і завмер від несподіванки. Навіть дихати перестав, лежав і боявся поворухнутися. Але звук знову повторився. Хрусь! Хрусь!
«Ой, що відбувається» – подумав малюк і замружився. І дуже вчасно, бо довкола раптом стало дуже яскраво і дуже галасливо.
«Та що це таке?» – знову подумало Курча і замружилися ще міцніше. Воно вирішив взагалі ніколи не розплющувати очі.
І раптом щось тепле і м’яке торкнулося його голови.
– З днем народження, малюку! – сказав хтось.
Курча голос здався знайомим. Та це ж він співав колискові пісеньки!
– Ти мій новий будиночок? – з надією поцікавився малюк, не розплющуючи очі.
– Я твоя мама! – відповів голос.
Курча не знало, що це означає. Йому було трохи страшно. Але він таки набрався хоробрості і розплющив одне око. Він побачив велику добру пташку. Вона лагідно дивилася на малюка та посміхалася. Пташка відразу йому приглянулася.
Курча сподобалося, що тепер у нього є мама. Це було радісно. Він розплющив друге око. І побачив на підлозі білі уламки.
– А будиночка у мене тепер нема! – з сумом схлипнув малюк.
– Не сумуй, дурненький. Зате тепер маєш цілий світ! – обняла Курча мама. – Іди за мною, я все покажу і розповім. Тобі обов’язково сподобається!
Вони вийшли надвір. Навколо було так просторо та цікаво. Курча більше не відчувало страху, адже мама була поруч. Тому воно дивилося навколо широко розплющеними очима.
На подвір’ї яскраво світило сонечко, щебетали пташки, літали метелики та бабки, і все було таким цікавим та красивим! Малюк озирався на всі боки і захоплено ахав. Йому справді подобалося! І він майже зовсім перестав сумувати за будиночком. Адже він тепер мав цілий світ! І маму!
