Жила-була одна дівчинка, звали її Марусею. Гарна та мила дівчинка була Маруся. Мамі допомагала, іграшки за собою прибирала, зі старшим братом не сварилася. І щороку перед Новим роком вона писала листа Дідові Морозу і просила його принести їй подарунки.
Так і у цей рік: Маруся, було, зібралася написати, вірніше, намалювати, адже писати вона ще не вміла, лист Дідові Морозу, та забула про нього. То їй ніколи було: вона лялькам будинок будувала, то мамі допомагала робити прибирання, то бабусі пекти печиво. А потім узагалі про лист забула. Навіть дивно, що так могло статися.
Згадала Маруся про листа Діду Морозу всього за два дні до Нового року. На прогулянці. Коли вони з братом каталися з гірки. А як згадала, то одразу сльози з очей побігли. Сіла Маруся на лавочку, зняла рукавичку і стала витирати очі. Раптом чує:
– Тип-тип, тип-тип, чого ти, дівчинко, плачеш?
Маруся руку від очей прибрала і сама собі не повірила. З нею розмовляв снігур. Маленький, гарненький, очі ґудзики, гострий носик і червона грудка.
– Не сумуй, не сумуй, розкажи мені, що трапилося.
Звичайно, Маруся все розповіла доброму снігуру. На що він їй каже:
– А давай я тобі допоможу. Ти напиши листа Діду Морозу, і я його йому віднесу.
– Я писати не вмію, тільки малювати, – каже Маруся. – Та й то олівців та паперу із собою немає.
– Я придумав! – вигукнув снігур. – Давай ти мені скажеш, чого ти хочеш, а я Діду Морозу на словах передам.
– Давай! – погодилася Маруся. – Я хочу ляльку у довгій сукні, з блакитними очима, які закриваються, альбом для малювання та новорічну книжку.
– Добре, запам’ятав, – кивнув снігур, – лялька у довгій сукні, з блакитними очима, що закриваються, альбом для малювання та новорічна книжка. Ну, я готовий летіти. Тільки адресу мені свою скажи.
Маруся адресу снігуру сказала, і від радості навіть застрибала і в долоні заплескала.
Той змахнув крилами і полетів. Весь день і всю ніч летів птах. Нарешті долетів він до села Діда Мороза. А там Снігуронька зі сніговиками вже подарунки збирають у мішок, а Дід Мороз сидить за столом та за списком їх перевіряє. Снігур сів на вікно до Діда Мороза і постукав дзьобом по склу. Той голову підняв, побачив пташку і впустив її в кімнату.
– Ти що, малюку, тут робиш? – Запитує Дід.
– У мене звістка до тебе від дівчинки Марусі, яка за такою адресою живе. Вона листа забула тобі написати, і тільки ось згадала і так засмутилася.
–Так точно. Не було від Маруса листа, від брата її було, а від неї немає. Я ще здивувався і не знав, що їй дарувати. Тож її лист у тебе?
– Ні, дідусю, я на словах тобі скажу. Маруся хоче ляльку у довгій сукні, з блакитними очима, що закриваються, альбом для малювання та новорічну книжку.
– Так Так…. Снігуронька, залишилися ще у нас лялька у довгій сукні, з блакитними очима, які закриваються, альбоми для малювання та новорічні книжки?
– Залишилися, дідусю, залишилися. У мене все із запасом, – кивнула Снігуронька.
– Тоді збери для Марусі подарунок, – попросив Дід Мороз, а потім звернувся до снігура: – Дякую тобі за участь. Ти зараз полетиш додому?
Той трохи зніяковів, а потім таки запитав:
– Я ось що. Може, моя допомога вам потрібна? Адже я давно вже мрію допомагати Дідові Морозу.
– Ну, то залишайся! Мені якраз на пошті потрібен такий спритний і кмітливий помічник! – вигукнув Дід Мороз.
Зрадів снігур, слів немає висловити, як сильно! З того часу він так і працює на пошті у Діда Мороза.
А як же Маруся? Вона подарунки свої вранці під ялинкою знайшла, і зрозуміла, що встиг снігур до Діда Морозу вчасно. І хоч дякую вона сама сказати йому не могла, але придумала змайструвати годівницю для птахів і стала підгодовувати снугурів та синичок у сувору зимову пору.