У Казковому лісі жив їжачок Тишка. Це був веселий та активний малюк. Дуже він любив грати з іншими звірятами, ганяти м’яч, стрибати та веселитися. Тишка був готовий цілими днями гуляти на вулиці, навіть поїсти мама заганяла його з великими труднощами.
Так безтурботно пролітали день за днем, і поступово добігло кінця літо – улюблена пора року всіх діток. Попереду була осінь, і настав час повертатися до школи. Тишка вже перейшов у другий клас.
Він знав, що вчитися – добре, а ось не вчитися – погано, але вчитися йому було лінь. Навчання – це так нудно. Завдання, контрольні, диктанти…
І ось одного з останніх днів літа трапилася з ним цікава історія. Пішов наш колючий герой гуляти лісом, гуляв, гуляв і… заблукав. Все довкола було новим. Знайомих дерев та звичних стежок їжачку не зустрічалося.
Злякався Тишка, але плакати став, тому що пам’ятав прислів’я, що сльозами горю не допоможеш. Вирішив він пошукати когось із мешканців лісу, щоб дізнатися, як йому повернутися додому.
Брив він стежкою і прийшов на берег річки, де зустрів бореня.
– Вітання! – сказав йому бореня. – Мене звуть Боря. А як твоє ім’я?
– А я Тиша, – відповів їжачок. – І я заблукав.
– Не хвилюйся, – заспокоїло бореня. – Ходімо до мене в гості. Я тебе смачним мармеладом пригощу. З журавлини.
Їжачок з радістю погодився. Посиділи вони, поласували. Розповіли один одному по цікавій історії. Нарешті їжачок сказав новому другові:
– Пора йти! Бо мамі не сподобається, що я так довго гуляю.
Мама-бобриха теж вирішила проводити їжачка, і вони втрьох пішли бобриними стежками. А коли вийшли на заячу стежку, бобер сказав:
– Іди ось цією стежкою і кроків через триста, якщо нікуди не звернеш, вийдеш до кореневища, під яким ваше житло.
Їжачок подякував йому і запитав наостанок:
– А звідки ти так добре знаєш ліс?
Боря пояснив:
– Я вчуся в школі. Цього року перейшов до 5 класу. На літні канікули нам задали прочитати книгу про подорожі та мандрівників. З неї я й дізнався про ліс багато цікавого. Там розповідається про лісові звірячі стежки. І про вовчі широкі дороги, і як вовки ночами по них ходять. І про лисячі, якими лисята вечорами на поля бігають: там вони зір тренують, щоб удалину дивитися краще. І про заячі багато написано: зайці цілими днями по них гасають від лужка до лужка, де ростуть смачний щавель і соковита осока. І про наші бобрині стежки теж написано. І де ми греблі та переправи налаштували, і де дерева повалили в річку, щоб загати вийшли і озерця невеликі: у них звірі можуть купатися, а рибам просторіше плавати. А то з кожним роком дрібнішають лісові річки. Не дивуйся, але там і про ваші стежки їжачки написано.
– Треба ж… – здивувався Тишка. – А я зовсім не люблю читати. Я й не знав, що стільки всього цікавого можна дізнатися із книжок.
– Да ти що! Це ти дарма! – вигукнув Боря. – Читання дуже корисне. Читаючи книги, ти навчишся аналізувати та фантазувати, дізнаєшся нові слова, відчуваєш різні емоції. Це дуже корисне заняття. Та й не лише читання, усі шкільні предмети важливі!
– Да-а… – тільки й відповів їжачок, а про себе вирішив: «Вчитимуся». Вголос нічого не сказав, щоб хвальком не здатися. «Спочатку чогось навчуся, а потім, як мій друг Боря, поділюся тим, що дізнаюся, з тими, хто не знає. Так, певно, правильно буде».
На прощання бобер натикав їжачку на голки мармеладок, щоб той увечері з ними чаю попив і маму почастував.
Їжачок подякував бобрам і пішов по дорозі, яку йому показали. І точно: незабаром опинився просто перед своєю ніркою. З нірки вийшла мама їжачка. Тишка розповів їй про зустріч із бобром Борею та про своє бажання вчитися. Мама дуже зраділа. Наступного дня вона відвела його до лісової бібліотеки, де Тишка вибрав собі книгу про подорожі. Читав він її із задоволенням. З неї він дізнався, що для того, щоб не заблукати в лісі, потрібно мати компас, а ще навчитися з ним поводитися.
Настала осінь. До школи Тишка пішов із радістю. Він уважно слухав вчителів під час уроків і старанно виконував домашні завдання. Іноді у нього щось не виходило і тоді він звертався за допомогою до мами.
Шкільні вчителі теж помітили прагнення другокласника Тишки до навчання. Йому почали ставити добрі оцінки та регулярно хвалили його за успіхи. Тепер їжачок ходив до школи із задоволенням. Адже стільки цікавого можна дізнатися на уроках!
