Ця казка про папугу, який випадково полетів з дому і загубився.
Уже була осінь. Він сидів на гілці між великих яблук і кричав:
– Пор-ра вставати! Пор-ра вставати! Вар-рить кашу!
Над яблунею вгорі було нескінченне небо. Там літали всілякі птиці, а ще над ними – літаки. У нього навіть голова закрутилася, коли подивився вгору. До землі було ближче.
На землі лежали жовте листя, а між ним – яблука. Серед яблук ходило щеня, нюхало їх і відверталося.
– Пор-ра вставати! Пор-ра вставати! Вар-рить кашу! – закричав папуга цуценяті.
Щеня здивовано подивилося на яскравого зеленого папугу і сказав: «Гав!» Папуга помовчав і теж несподівано для себе загавкав.
Щеня від подиву аж сіло. На гілці сиділа не собака, а птиця, але вона подавала собачий голос. Щеня ще трохи посиділо, подумало і побігло…
А до папуги вже почали злітати горобці.
– Пор-ра вставати! Пор-ра вставати! Вар-рить кашу, – закричав папуга ім. Це були всі слова, яким навчила папугу старенька, його господиня. Він не міг розповісти горобцям про свою біду.
А сталося ось що. Бабуся пішла з дому і залишила відкритим вікно. Папуга літав-літав по кімнаті. Говорив-говорив сам з собою про кашу. Потім залетів на кухню, позаглядав в каструлі, але каші ніде не було. Він чхнув сердито, підлетів до вікна і висунув дзьоб.
Там, на вулиці, було дуже цікаво. Гудів великий пузатий автобус, повз пробігав, насвистуючи, спортсмен. Папуга теж свиснув, але спортсмен не почув. Тоді папуга радісно крикнув йому:
– Пор-ра вставати! Пор-ра вставати! Вар-рить кашу!
Але спортсмен вже був далеко – тільки майка синіла вдалині. Папуга сумно подивився на ту синю майку і так само сумно сказав:
– Пор-ра вставати…
Він ще посидів-посидів, подивився-подивився і полетів туди, у світ за вікном. Пролетів над котом у дворі. Кот побачив його, підстрибнув і нявкнув. Але папуга вже був далеко. Він летів над річкою, над рибалками і над рибами в воді.
Дивувалися рибалки: і що це за незвичайний птах? Не голуб, не дятел, не синиця, не горобець… Просто дивно. І боки у нього зелені. Ніхто з рибалок не бачив папуг, тому що біля річки папуги не водяться.
А папуга літав цілий день і всього-всього надивився: людей, машин, будинків, стовпів, афіш… І навіть ринок побачив і футбол на стадіоні.
Потім він втомився. І сів на цю яблуню відпочити. Відпочивав і озирався навколо. Куди ж він залетів? І тут він зрозумів, що заблукав, і дуже злякався!
– Пор-ра вставати, – сказав тихо, ледь не плачучи, – Вар-рить кашу.
Але йому ніхто не відповів, навколо було тихо, тільки листя падало з дерева. Сидів папуга на гілці і не знав, що йому робити. Треба летіти туди, але забув куди.
Тут і підбігло до дерева щеня, який гнався за яскравим метеликом. Метелик полетів, а цуценя залишилося стояти під деревом.
– Гав! – сердито сказало йому услід щеня і стало грати яблуком.
– Гав! – крикнув йому зверху папуга.
Цуценя дуже здивувалося і попрямувало до свого господаря. А тим часом горобці вже з усіх боків оточили гілку і войовничо настовбучилися.
– Цвірінь-цвірінь! – закричали вони папузі.
– Цвірінь-цвірінь! – відповів він їм.
Горобці подумали, що цей дивний птах з зеленими пір’ям на боках задається перед ними. Ще й передражнює їх.
– Цвірінь-цвірінь! – закричали вони на нього грізно.
– Цвірінь-цвірінь! – відповів їм радісно папуга, не знаючи, що вони на нього сердяться.
Тут до нього підлетів гороб’ячий командир і боляче смикнув за зелене перо.
– Цвірінь-цвірінь! – мало не плачучи, попросив папуга, щоб його не чіпали.
Але горобці не знали цього і з усіх боків стали смикати з нього пір’я.
Погано було б папузі, якби щеня не привів хлопчика.
– Гав! – гаркнуло цуценя на горобців, і вони розлетілися на всі боки, знаючи, що песик сердиться, коли його не слухаються.
Хлопчик заліз на яблуню і зняв папугу. Папуга притулився до його грудей і сказав:
– Пор-ра вставати! Вар-рить кашу!
– Ти молодець! – сказав йому хлопчик, – Ти вмієш розмовляти.
– Ти молодець! – чітко сказав папуга.
– Пірат молодець, – вказав йому хлопчик на цуценя – Це він тебе врятував від горобців.
– Пірат молодець! – сказав папуга.
Тепер він живе в хлопчика. І вже вивчив багато-багато слів. Щодня грає з хлопчиком і з Піратом. Часто підлітає до вікна і дивиться туди. А на вулиці вже зима. Там літають, збиваючи сніг з гілок, сірі горобці. І папуга думає про те, як би з ними подружитися, а потім навчити їх говорити.
Хлопчику і Піратові папуга про це вирішив нічого не розповідати. Нехай, це буде його таємниця. Можуть же бути і у папуг таємниці?