Один Селянин зовсім збіднів. Забрав він останнє, що в нього залишилося: коровай хліба та мішечок солі – і подався шукати роботу. Прийшов бідняк у сусідню країну і дізнався, що королю терміново потрібний кухар. Вирішив Селянин спробувати щастя і подався до палацу.
– Приготуй Його Величності обід, – наказав Міністр кухні, – але пам’ятай: якщо він Королеві не сподобається, то тебе заточать у в’язницю.
Взявся бідняк за роботу. Будь-які продукти для його послуг. Не знайшов він лише солі.
– А де у вас сіль? – запитав Селянин.
– А що це таке? – здивувався Міністр.
Зрозумів бідняк, що про сіль у цій країні нічого не знають. Дістав він мішечок і приготував обід.
Королю, який ніколи нічого посоленого не куштував, обід так сподобався, що він наказав насипати Селянину цілу шапку золота. Поступово кухар так полюбився правителю, що той тепер щодня обдаровував його золотом.
А Міністр був людиною дуже злою та заздрісною. Захотілося і йому щодня отримувати золото. Почав Міністр придивлятися до колишнього бідняка: вирішив зрозуміти, в чому ж секрет його майстерності, і незабаром помітив, що Селянин щось підсипає у страви. Вночі Міністр прокрався на кухню та вкрав залишки солі, а вранці вирушив до Короля:
– Ваша Величність, а кухар усім каже, що ви поганий.
Але хитрий Король, який не хотів втрачати такого чудового кухаря, відповів:
– Та я й сам знаю, що я трошки поганий.
– Але кухар каже, що ви дуже поганий.
Король насупився:
– Я його вигнав би. Але хто ж мені так чудово готуватиме?
– А я, Ваша Величність, проникнув у таємницю його кулінарного мистецтва.
Тоді Король наказав негайно вигнати кухаря з палацу.
Забрав Селянин своє золото і подався додому. А Король наказав Міністру приготувати йому дуже смачний компот.
Зварив Міністр компот і кинув туди жменю солі. А сам побіг за мішком золота.
Спробував Король компот. Обличчя його раптом витяглося, а чашка випала з рук.
– Ти приніс мішок, щоб я його наповнив? – закричав Король. -– Так тому і бути. Гей, варто, запхніть у мішок Міністра і віднесіть його в темницю.
Ось так насолив Селянин жадібному Міністру, а дурного Короля залишив несолоно хлібавши.
А сам Селянин повернувся на Батьківщину багатою людиною, до кінця своїх днів прожив щасливо і ні чого не потребував.
