Завелася в будинку невгамовна миша. І що найцікавіше, вдень вона поводилася тихо, але тільки наступала ніч і люди лягали спати, починала шарудіти. Через цей шурхіт ніхто не міг заснути. Усі мешканці будинку майже цілу ніч крутилися у своїх ліжках, засинали під ранок, і тільки до них приходив солодкий сон, як дзвонив будильник, сповіщаючи, що настав час вставати.
– Далі так продовжуватися не може! – сказала мама, наливаючи в чашку ароматний кави. – Потрібно щось терміново зробити!
– Я знаю що робити! – радісно підхопив маленький Микита. – А давайте заведемо кошеня, а він мишу зловить і припиниться це неподобство!
Правду кажучи, Микита давно мріяв мати домашню тварину, але батьки постійно знаходили якісь приводи, щоб не купувати йому звірятко. А тут такий привід!
Мама подумала і погодилася. Сил уже не було, щоб не спати ночами через невгамовну мишку.
Наступного дня в будинку з’явилося миле чорне кошеня з білою лапкою. Але й воно не горіло бажанням розбиратися з невгамовною мишею. Кошеня любило поспати, і щоб у будинку було тихо, воно вирішило дістати десь тиші.
Вранці, смачно поснідавши, воно вирушило у парк, де був невеликий ставок, у якому плавали риби.
– Гей, рибки! У вас є тиша? Поділіться зі мною!
Але рибки побоялися близько підпливати до берега: а що коли кошеня опустить свою білу лапку і схопить когось із них? Кошеня теж не наважилося ближче підійти: а раптом послизнеться і впаде у воду?
«Піду краще по парку прогуляюся», – подумало кошеня. Почало воно бігати біля дерев, у листі грати. Розгорнуло білою лапкою сухе листя – а там грибочок молоденький, ароматний, тільки дуже сердитий. Шапочку на очі насунув, ховається:
– Тс-с-с, не галасуй і мене не видавай!
– Поділись, будь ласка, жменькою тиші, – прошепотіло кошеня.
– Не можу, у мене всього і є жменька – самому потрібно!
Подумало кошеня: а й справді, грибочку без тиші не можна – одразу знайдуть його люди та зірвуть. Та й де у парку тиша? Там ворухнеться листок, там трісне гілка, там заскрипить, а вгорі – ще й застрекоче. Та й люди туди-сюди ходять. Спокою немає, як і тиші.
Поруч із парком була простора галявина, на якій росло багато польових квітів. Підбігло кошеня до кульбаби і запитує:
– Кульбаба-красуня, а в тебе є тиша? Поділись зі мною!
Відкрила очі кульбаба – ніби сонечко засяяло:
– Я люблю дзижчання бджіл, стрекотіння коника і дихання теплого вітру. А тишу забирай, кошеня, собі!
Кошеня зраділо. Обійшло із кошиком галявину, з кожної квітки зібрало по жменьці тиші. А коли настала ніч, котик із білою лапкою заткнув тишею кожну щілинку в хаті. Так добре стало! І всі заснули. Навіть миша. І ти малюк засинай. Нехай тобі присняться найкращі та добрі сни!