В одному королівстві жила була маленька принцеса на ім’я Хільда. Зовні вона була схожа на ангела. Люди, дивлячись на неї, захоплювалися її красою та миловидністю. Але, на жаль, характер дівчинки був непростий.
Хільдою назвала її мати королева. Колись вона почула це ім’я, і вона їй дуже сподобалася.
– У нас росте найпрекрасніша дівчинка на світі, – хвалилася вона своєму чоловікові королю. – І ім’я у неї має бути рідкісне та гарне.
Однак мама королева не знала, що ім’я Хільда походить від давньоскандинавського hildr, що означає «битва». А, як відомо, ім’я людини впливає на її характер. Так і вийшло з маленькою принцесою. Вдача в неї була дуже войовнича. Вона постійно з усіма сперечалася, вплутувалася в конфлікти. Її поведінка не відповідала її ангельської зовнішності.
Якщо Хільда щось хотіла, то завжди цього домагалася. До того ж її батьки були дуже багатими та впливовими, і їм було важко відмовити дочці у її проханнях.
Одного разу до короля та королеви приїхало посольство із сусіднього королівства. Посли принесли багаті подарунки та просили руки принцеси Хільди для свого принца. Король і королева були задоволені таким сватанням, але маленька принцеса була категорично проти. Вона не хотіла виходити заміж за незнайомого принца, який, на її думку, був, напевно, нудним і нецікавим. І як батьки не намагалися її умовити, все було марно.
Найсмішніше, що Хільда навіть була знайома з принцом. Адже цілком можливо, що дізнавшись його ближче, він міг їй сподобатися. Але дівчинка навіть думати про це не хотіла і всі пропозиції щодо зустрічі відкидала.
Король і королева дуже любили свою дочку, але її примхи їх неабияк стомили і одного прекрасного і сонячного ранку вони їй повідомили, що ввечері влаштовують бал, на який приїде принц зі своїми батьками і Хільді треба буде з ними познайомитися.
Маленька принцеса була у нестямі від обурення. Замість того, щоб готуватися до балу, дівчинка вирішила втекти і сховатись у лісі, що знаходиться недалеко від замку, в якому вона жила. Хільда не думала, що в лісі її може спостерігати небезпека, наприклад, зустріч із хижою твариною, а ще є ймовірність заблукати. Вона зібрала трохи своїх речей і вирушила в дорогу.
Цілий день бродила дівчинка лісом. Спочатку їй було цікаво, але потім вона втомилася і зголодніла. Крім того, почало вечоріти і ліс уже не здавався їй таким милим.
– Даремно я зважилася на цю подорож, – бурмотіла собі під ніс Хільда. – Краще б пішла на бал. Ще не пізно повернутися.
Дівчинка повернула назад і швидко пішла стежкою. День наближався до завершення, сонце сідало за обрій і на ліс почала опускатися ніч. Хільда дуже поспішала, вона хотіла вибратися з лісу до темряви, але в якийсь момент зрозуміла, що заблукала і такий жах її охопив. Наша войовнича принцеса усвідомила, що вона сама в лісі і навколо її підстерігає небезпека.
Дівчинка довго блукала стежками, але так і не змогла зрозуміти, в який бік їй треба йти, щоб повернутися додому. Хільда дуже засмутилася, сівши на пеньок, вона почала плакати. Спочатку сльози безмовно текли по її щоках, потім вона почала схлипувати, і що довше вона плакала, то сильніше.
У цей момент неподалік від галявини, на якій вже на весь голос плакала наша принцеса, проходив постійний мешканець цього лісу – троль на ім’я Тролік. Незважаючи на свою непоказну зовнішність (дуже високого зросту, з рудою розпатланою бородою, в обірваному одязі) він був дуже добрим і чуйним. Тролік завжди поспішав на допомогу тим, хто потрапив у халепу. Минулого тижня він допоміг пташеняті, що випав з гнізда – піднявши його і повернувши назад у гніздо. За що мама-птиця була тролю дуже вдячна. А буквально вчора у розставлений мисливцями капкан потрапив вовк. І, цілком можливо, зовсім би пропав, якби не Тролік, який допоміг йому вибратися, а ще дав мазь для обробки рани. Усі в лісі любили троля за його благодушність.
І ось, ідучи додому, він раптом почув, як хтось плаче. Хіба міг наш герой пройти повз? Звичайно, ні. Тролік вийшов на галявину і побачив засмучену принцесу.
– Що трапилося? – запитав він у неї.
Хільда, побачивши троля, спочатку злякалася. Але потім взяла себе до рук. У неї не було ні сил, ні бажання кудись від нього тікати. «Будь, що буде», – подумала вона.
– Я заблукала, – з сумом сказала вона тролю.
Троль підійшов ближче і уважно почав її розглядати.
– Стривай, ти, якщо не помиляюся, принцеса Хільда із замку на пагорбі, – вигукнув Тролік.
Хільда закивала.
– Як же ти тут опинилася?
– Розумієш, батьки хочуть мене видати заміж за незнайомого принца, а я проти цього. От і вирішила втекти з дому?
– Хм … – Тролик замислився. – То ти не хочеш взагалі виходити заміж?
– Та ти що, звичайно хочу, – усміхнулася Хільда, яка змалку мріяла, як одного разу вийде заміж за прекрасного юнака і яким незвичайним буде її весілля.
– Так, а в чому ж діла? – не вгавав троль.
– Я не хочу виходити заміж за цього принца. Він точно мені не підходить! – насупилась Хільда.
– А чому ти вирішила, що він не підходить?
Хільда замислилась, але промовчала.
– Ти даремно не захотіла з ним знайомитись, – продовжив Тролік. – Найімовірніше, це принц Патрік. Це дуже шляхетний юнак, у нього сміливе та добре серце. Тобі обов’язково треба з ним поспілкуватись. Ви могли б стати гарними друзями.
– Напевно ти правий! – закивала Хільда. – Ти покажеш мені дорогу додому?
– Звичайно! Давай я тебе проведу.
Дорогою додому, Хільда замислювалася над своєю поведінкою. Вона з дитинства знала, що дуже гарна, і завжди цим пишалася, а ось характер у неї був не цукор. Дівчинка теж це розуміла, але вважала, що за її красу все має сходити з рук. І ось вона йшла поруч із тролем, який зовні був некрасивий і бідно одягнений, але від нього йшло таке тепло, що з ним хотілося спілкуватися. І розпещена і норовлива принцеса раптом вирішила, що теж хоче стати такою ж доброю, як її новий знайомий. І з принцом Патріком вона обов’язково познайомиться. А раптом і справді він їй сподобається і вони потоваришують. Та й, до того ж, батьки будуть раді.
За своїми думками Хільда і не помітила, як опинилася біля свого замку. Дівчинка тепло попрощалася із тролем і побігла до батьків, які весь цей час не знаходили собі місця від хвилювань. Вона вибачилася перед ними і пообіцяла, що більше ніколи не буде так чинити. Король із королевою, звичайно, її вибачили. Але зустріч із принцом через витівку Хільди довелося перенести.
«Це і на краще, – подумала дівчинка. – Добре, що принц познайомиться з новою доброю Хільдою, а не з розпещеною дівчинкою. Бо після спілкування з нею він не те, що одружуватися, навіть спілкуватися не захотів».
Через два тижні батьки знову організували бал, на який запросили принца Патріка та його батьків. Цього разу Хільда не шкодувала і всіляко готувалася до зустрічі з незнайомцем. Бал пройшов на ура.
Хільда та Патрік багато танцювали та спілкувалися. А потім вирішили прогулятися парком, і там принц їй зізнався, що підкорений її красою, про яку він багато чув, але ще більше його підкорила її доброта.
– Ти знаєш, ходили чутки, що ти дуже зарозуміла і норовлива, – повідомив юнак. – Через це я навіть не хотів з тобою знайомитися, але, як виявилося, що все це просто порожні балачки, а насправді ти мила і кумедна. І це прекрасно!
Хільда тільки усміхнулася у відповідь і згадала доброго троля. Яка удача, що вона з ним познайомилася і змогла зрозуміти, що гарна зовнішність – це добре, але добре серце набагато важливіше.
