Казка про вітер – історія про дівчинку Іру, яка познайомилася з вітром та дізналася про нього багато цікавого.
Іринка застудилася. Приходив лікар і суворо мамі наказав напувати доньку теплим малиновим морсом, а самій дівчинці з ліжка не вилазити. Мама ненадовго вийшла до аптеки. Дівчинка лежала-лежала і втомилася від неробства. Загорнулася в ковдру, сіла на подушку і почала у вікно дивитися, яке в голові ліжка було. А на вулиці хуртовина починається. Вітер із дерев сніг то струшує, то знову насипає, по дорозі в’ється, сніг у джгутики закручує.
– Що ти все сиплеш і сиплеш куди не потрапивши, – лається на вітер застуджена дівчинка. – Зупинися на хвилинку.
– Не можу, – відповідає вітер. – Землю треба гарненько снігом укрити, щоб тепло їй було, щоб усе насіння потім весною зійшло.
– Ну гаразд, – дозволила Іринка. – Тільки навесні дивись, вщухни.
– Не можу, – знову виправдовується вітер. – Сонце лід та сніг розтопить, а хто землю провітрить та висушить, хто сонцю допоможе?
– Знову ти, чи що? – дивується Іринка. – Тоді влітку відпочинь.
Нехай у тебе, як і в мене, канікули будуть.
– Влітку дощі возити треба, дерева, кущі поливати, бо звідки потім ягоди-плоди візьмуться?
– Плоди… Це я люблю. – Замріяно промовила дівчинка. – Яблука, груші…
– Ага, і малина теж, – підтакує їй вітер.
– Залишається осінь, – суворо повідомляє Іринка. – Восени не дмуй, листя з дерев не обривай.
– Та як же… – бентежиться вітер. – Якщо листя не зірву – замерзнуть дерева, загинуть у морози. Прийде весна, а липи та каштани листям та квітами вже не покриються.
Замовкла Іринка, замислилась. І вітру більше сказати нічого, співає про себе тихенько незрозумілу пісню і сніг, як і раніше, направо-наліво розсипає.
– Не гнівайся, – сумно промовила дівчинка. – Он скільки в тебе справ, нудьгувати ніколи, не те що мені…
– А ти одужуй, Іринко, і у двір виходь. Будемо разом із тобою заняття собі вигадувати. Взимку намету тобі снігу цілу гору, на санчатах покатаєшся, навесні допоможеш мені кульбаби розвіяти, влітку повітряного змія запустимо, восени в опалому листі поваляємося.
– Гаразд. Домовилися, – повеселішавши, погодилася дівчинка і пообіцяла: – Я добре лікуватися буду.
З аптеки мама повернулася із ліками. Іринка все робила, що лікар велів: горло полоскала, таблетки приймала, щоб одужати скоріше і на вулицю побігти, адже чекає її вітер.
