Повчальні казки для дітей

Казка про вітер для дітей

Кожен у своєму житті стикається із перешкодами. Когось вони не лякають, і людина продовжує домагатися бажаного, а хтось може опустити руки та кинути задумане на півдорозі. Казка про вітер для дітей – повчальна історія, після прочитання якої малюк зрозуміє, чому важливо не боятися труднощів і йти до наміченої мети.

Жив-був на світі Вітерець. Гуляв він світом, літав над полями, лісами та морями. Трава та квіти схилялися від його дотику. Іноді, якщо він дуже хотів, він міг свистіти в деревах і качати їх у різні боки.

Якось Вітерець гуляв над полем. Несподівано вдалині він побачив людину, та йшла кудись по дорозі. «Дай-но я над нею пожартую, – подумав Вітерець. – Подивимося, як швидко вона мені кориться».

Вітерець підлетів ближче і став легенько дмухати… Здавалося, людина не помічає цього. Вітерець подув сильніше, потім ще сильніше і ще сильніше – але людина все йшла і йшла.

«Це аж надто», – подумав Вітерець. І він зібрав усі свої сили і став так дмухати, як ніколи. Все навколо заворушилося і почало рухатися. Пшениця тривожно пригнулась до землі – давно Вітер не з’являвся у цих місцях. А Вітерець все віяв і дув, почалася справжня буря, така, якої сам Вітерець жодного разу не бачив. Вітерець перетворився на ураган, ніхто б не зміг встояти… Але людина все йшла і йшла дорогою. Нарешті Вітерець утомився.

«Та що це таке? – вигукнув Вітерець. – Як таке може бути?»

Він підлетів до людини, приземлився і пішов поряд із нею.

– Гей, людино, чому ти мене не слухаєшся?

– Я йду дорогою, – тихо відповіла людина.

– Ну і що! Я теж йду дорогою. Багато хто ходив дорогами, але мене-то вони слухалися, хто звертав, хто зупинявся, а хто назад повертався.

– Я йду до своєї зірки, – відповіла людина.

– Цікаво… – Вітерець деякий час помовчав. – Стривай, адже зараз день, жодних зірок немає, тільки сонце світить.

– Так, я знаю, але я йду до своєї зірки.

– Що то за зірка така? – подумав Вітерець. – Вона до неї йде та йде, і я зробити з нею нічого не можу.

– Дякую тобі, – несподівано сказала людина.

– За що? – здивувався Вітерець.

– За те, що ти влаштував таку бурю, тепер зірка горить яскравіше і вона висвітлює мій шлях.

– Ну, нічого собі, – подумав Вітерець, – за бурю ще й дякую!

– Послухай, людино, а де, де ця зірка твоя знаходиться? Ти мені її покажи.

Людина нічого не відповіла, вона тільки-но повернулася до Вітеру і подивилася прямо йому в очі. А Вітерець побачив очі людини, вони були такими яскравими, що здавалося, вони світяться.

– Я зрозумів!!! – закричав радісно Вітерець. – Я зрозумів, де твоя зірка! Я все зрозумів!

І від радості він підстрибнув і полетів до неба.

А людина все йшла і йшла дорогою. Він ішов до своєї зірки.