У Чарівному лісі жив Зайчик Шустрик. Він був товариським і доброзичливим, тому багато звірів хотіли з ним дружити. Якось Шустрика запросив на святкування свого дня народження Їжачок Сема. Зайчик зрадів запрошенню. Він побіг на галявину й нарвав для друга гарний букет польових квітів, а ще зібрав цілий кошик суниці. У піднесеному настрої Шустрік вирушив у гості.
Його шлях лежав через лісову хащу. Світило сонечко, і Зайчик весело і швидко дістався до будиночка іменинника. Їжачок йому дуже зрадів. Окрім Зайчика, до Їжачка прийшли й інші звірята. Вони всі разом танцювали та грали, а потім пили чай із тортом та суницею. Було дуже весело, час біг швидко, і ось уже почало темніти – настав час гостям збиратися додому, де на них чекали батьки. Друзі попрощалися з іменинником і пішли по своїм домівкам.
І наш Зайчик вирушив у зворотний шлях. Спочатку він йшов швидко і впевнено, поки стежку було добре видно, але незабаром зовсім стемніло, і Зайчикові стало трохи страшно. Він зупинився і прислухався до темного й зовсім непривітного лісу. Раптом він почув дивне шарудіння. Зайчик притулився до трави і затремтів.
Потім повіяв вітер, і Зайчик почув страшний скрип і скрегіт – він глянув праворуч і побачив щось величезне і страшне: у нього було багато довгих і кострубатих рук, якими воно розмахувало і при цьому видавало той страшний скрегіт.
Зайченя стало зовсім страшно, він подумав, що це Чудовисько, що воно зараз схопить його своїми кострубатими ручищами, а потім з’їсть… Бідолашний Зайчик накрив лапками вушка і закрив очі, щоб не бачити і не чути страшного Чудовиська і став чекати своєї смерті.
Так минуло якийсь час і… нічого не сталося. А потім Зайчик сказав сам собі: «Невже я так і лежатиму тут і вмиратиму від страху? А що буде з моєю мамою, якщо я помру, вона ж не переживе цього?».
Зайчик зібрався з силами, розплющив очі і сміливо подивився на Чудовисько. І раптом він помітив, що перед ним зовсім не Чудовисько, а старий Дуб, з яким Зайчика завжди вітався, гуляючи вранці, а величезні руки – всього лише гілки, на яких вдень співають пташки. Скрипів же старий Дуб тому, що на вітрі розгойдувалася його стара розтріскана верхівка. Наш Зайчик голосно засміявся, бо злякався старого свого друга – доброго Дуба.
Шустрик продовжив свій шлях додому. Тепер він знав, що нічого страшного в нічному лісі не може бути. Після цього Зайчик ніколи більше не боявся темного лісу.