З настанням зими надворі стає холодно, навколо лежить сніг, день стає коротким, починає рано темніти. Взимку багато не погуляєш, тим більше у будні дні. Діти приходять зі шкіл та садочків і коротають час удома. Деколи стає сумно, особливо, коли згадується літо. Як же добре було тоді… Тепло, темніє пізно і можна аж до ночі гуляти на вулиці з друзями.
Чим же розважити себе довгими зимовими вечорами? Звичайно ж, читанням або прослуховуванням цікавих казок. Казка про зайчика та зимовий сад – історія про зайченя, яке теж сумувало по літу, але потім мама відвела його до зимового саду, де воно знайшло собі друга.
Казка про зайчика та зимовий сад читати онлайн
З літа зайці тільки й твердили, що про зимовий сад.
– А що це таке? – питало зайченя.
– Ось прийде зима, – сам побачиш! – загадково підморгували дорослі. Але до зими було так далеко!
– Це як заячий сад, тільки для рослин, – спробував пояснити старший брат. Але зрозуміліше не стало: зайченя нічого не знало про заячий сад: воно мало піти туди тільки навесні. Сади малюк бачив одні фруктові, у книжках із картинками. Але там не було нічого цікавого: просто дерева та квіти, як у лісі.
І ось нарешті прийшла зима. Листя з дерев облетіло, а замість квітучих галявин повсюди виросли кучугури.
– Це й є зимовий сад? – розчаровано опустив вуха малюк.
– Ні, – обняла його мама. – Ходімо!
Вони пройшли до найдальшої кімнати нори. Сюди зайченя ніколи ще не забігало.
– Ух ти! – захопився малюк. Навколо були квіти у горщиках і навіть маленькі зелені деревця.
– Шматок літа! – застрибало зайченя.
– Так, – усміхнулася мама. – Це й є зимовий сад.
Кімната, де жили рослини, виявилася дуже незвичайною. Замість стелі у неї була велика крижина.
– Це щоб рослини мали багато сонця, – пояснила мама. – Ми дбаємо про них усю зиму, стежимо за тим, щоб їм було добре: світло та тепло.
– А ця квітка якась сумна! – помітило зайченя рослину в кутку. Листочки у неї поникли.
– Як ти здогадався? – здивувалася мама.
– Коли я сумую, мої вушка так само опускаються, – сказав малюк.
Вони з мамою взяли лієчку і полили квітку. Але та лишалася невеселою. І наступного дня, коли зайченя знову заглянуло її провідати, виглядала ще сумнішою.
– Може, їй не вистачає світла? – припустив малюк і переніс квітку з кута ближче до середини кімнати. Квітка трохи повеселішала.
– А хочеш, я тобі казку розповім? – засяяло зайченя. Воно ще не вміло читати, але пам’ятало багато казок напам’ять. Малюк присів поруч із квіткою і розповів їй історію про тепле літо. Квітка радісно підняла листочки.
Зайченя відвідувало її щодня.
– Я зрозумів, що таке зимовий сад, – сказав він мамі. – Це таке місце, де дбають про тебе, щоб ти ріс здоровим і веселим!
Квітка вже стала вище зайченя. А малюк з нетерпінням чекав на весну, щоб скоріше піти в заячий сад!
