Сьогодні ми вирушимо у подорож на поїзді. У цьому нам допоможе казка про залізницю. Але перш ніж приступити до читання, давай згадаємо, що ж собою є залізниця, навіщо вона потрібна і з чого складається.
Дорога, якою їздять потяги, називається залізницею. Залізнична колія складається з металевих рейок, прикріплених до дерев’яних та бетонних шпал, які укладені на землю, вкриту піском та гравієм. Але не лише з рейок та шпал складається залізниця. До неї також належать мости, тунелі, вокзали, станції, півстанки.
На залізниці є місця, де поїзди можуть змінити напрямок руху і перейти з одного шляху на інший. Такі місця називають стрілками.
У минулі часи вагони рейками тягнув паровоз. Сьогодні для цього використовують тепловози. А якщо над рейками є електричні дроти, вагони тягне електровоз.
Потяги бувають вантажними та пасажирськими. Перші, як ти вже зрозумів із назви, перевозять різні вантажі. За старих часів такі поїзди називали товарними або товарняками. А пасажирські поїзди, зрозуміло, перевозять пасажирів. Вони зазвичай мають поштово-багажний вагон і вагон-ресторан.
Казка про залізницю для дітей
Якось погожим зимовим ранком Зайчик із Казкового лісу отримав телеграму від своїх подружок фей, які запрошували його з друзями в гори.
– Ух ти! На лижах покатаємось, – зрадів Зайчик.
Друзі його теж зраділи.
– А як бути тим, хто не вміє кататися на лижах та не дуже любить фей? – похмуро запитав Вовк, але ніхто його не почув.
Насправді Вовк дуже хотів вирушити в подорож, але боявся кататися на лижах. Тому він із заздрістю дивився на тріумфуючих звірів.
– Зараз вирушимо на вокзал і купимо квиток! – скомандувала мудра Сова.
– Ага, – потер лапки Вовк. – Квитки вони захотіли. Піду я на вокзал і з’їм касира.
Він стрімголов побіг на вокзал, але в касі сиділа Ведмедиця.
«Та не вже, – почухав голову Вовку. – Ще незрозуміло, хто кого з’їсть. Нічого! Я все одно придумаю, як їм завадити».
А друзі тим часом уже зібрали сумки, купили квитки та вирушили сідати у поїзд.
– З лижами в поїзд до пасажирського вагона не можна, – сказав їм провідник Бобер. – Вантаж залиште у багажному вагоні.
Друзі подивилися на гору лиж, санок, льодянок і навіть один снігокат, який намагався вкрасти Вовк.
– Ой, перепрошую, ненароком зачепився за лапу, – почав виправдовуватися злодюжка, коли зрозумів, що його помітили.
– Давайте швидше все це віднесемо, бо скоро поїзд вирушає! – схвильовано закричала Сова.
Звірі швидко розібрали свій зимовий транспорт і здали його у вантажний вагон, а потім після перевірки квитків опинилися на своїх місцях у затишному купе.
– Так, треба терміново перерахувати всіх, – сказав Заєць. – А то раптом ми когось забули. Тоді ми точно нікуди не поїдемо.
– Ми без машиніста нікуди не поїдемо, – засміялась Сова. – А без пасажира – запросто.
– А у поїзді будуть годувати? – поцікавився Заєць. – А то я так поспішав, коли збирався, що забув удома сумку з їжею.
– І я мед вдома залишив, – сумно сказав Ведмідь. – Як тепер бути?
– Не варто переживати, – заспокоїла їхня мудра Сова. – У поїзді є вагон-ресторан, де кожен охочий може смачно поїсти.
– І машиніст у них є, і погодують їх, – бурчав Вовк. – Стривайте! Я вам зроблю подорож!
– Ой, а хто це в помаранчевому жилеті? – поцікавилося Більченя. – І куди він пішов шляхом?
– Це стрілочник – працівник залізниці, – почала пояснювати Сова. – Його завдання перекладати стрілку, щоб поїзди йшли у правильному напрямку. Якщо ж він припуститься помилки, то можна приїхати ні до фей у гори, а до тигрів у зоопарк чи до дельфінів у море.
«Ось воно що! – Вовк від радості аж зубами клацнув. – Зараз ви поїдете до фей! Ви на своїх лижах по пустелі кататиметеся. Я вас до верблюдів та варанів відправлю».
Він побіг слідом за стрілочником, і тільки той зробив свою роботу і пішов назад, перевів стрілки на інший шлях.
А в цей час звірі в поїзді провели перекличку і помітили, що Вовка поруч із ними немає.
– Ми забули Вовка, – схвильовано крикнула Лисичка. – Без нього їхати не можна. Це не чесно!
– Так, йому буде прикро, що ми без нього в гості поїхали, – похитав головою Заєць.
І навіть Ведмідь зітхнув:
– Потрібно обов’язково його розшукати. Раптом він сів не в той поїзд, або йому не вистачило квитка.
А Вовк стояв на вулиці поруч із вагоном і чув, про що говорять звірі. Він підійшов ближче до вікна і гукнув:
– Які ж ви добрі друзі! А я сам не захотів їхати, бо не вмію кататися на лижах.
– Тю… – засміявся Ведмідь. – Ти думаєш, я вмію!
Сова підтримала Ведмедя:
– Точно-точно, я взагалі на лижах гірша за корову на льоду.
Усі пирснули від сміху.
– Не хвилюйся, Вовку, тебе феї навчать, – сказав Заєць. – А якщо тобі буде страшно, то можна ж на санчатах кататись чи на снігокаті. Тож давай бігом до нас, а то поїзд незабаром вирушає.
– Ой, – раптом згадав Вовк. – У мене є ще одна важлива справа. Я зараз повернусь.
І він стрімголов побіг переводити стрілку на правильний путь.
Нарешті всі розсілися по своїх місцях, потяг загудів і рушив у дорогу. Він весело мчав, постукуючи колесами, по блискучих рейках повз закриті смугастими шлагбаумами переїзди, повз великі і маленькі станції, через мости і темні тунелі – до засніжених гір, де добрі феї з нетерпінням чекали своїх лісових друзів у гості.