Жило в лісі жадібне Вовченя, яке ніколи ні з ким не ділилося. Інші звірі завжди пригощали один одного чимось смачним, ділилися іграшками, а Вовченя – ні. Наприклад, принесе він на галявину, де всі звірята грають, м’ячик і нікому його не дає, сам грає. Або прийде з кульком, повним цукерок, напхає за обидві щоки і сам їсть.
Якось їло Вовченя смачну шоколадку. Підійшов до нього зовсім маленький Боберчик і попросив з ним поділитися. Вовченя хитро примружило око і піднесло шоколадку зовсім близько до носа Боберчика. Довірливе маля потяглося до ласощів, а Вовченя розсміялося і клацнуло його пальцями по носі. Від образи Боберчик заплакав. Звірята довго намагалися його заспокоїти і з того часу вирішили з Вовченятком більше не грати.
Якось Білочка спекла смачний пиріг і запросила в гості своїх друзів Їжачка та Зайчика. Свіжоспечений пиріг друзі залишили на подвір’ї на столі, а самі пішли в будинок, щоб розігріти чайник і приготувати чай. У цей час повз будинка Білочки проходило Вовченя. Почув він, як смачно пахне пиріг, і вирішив його з’їсти.
Побачив він дірку в паркані, проліз у неї і опинився біля страви з пирогом. Озирнувшись на всі боки і переконавшись, що поблизу нікого немає, він став жадібно ковтати пиріг шматок за шматком. Їв вовченя, їв, поки не з’їв весь пиріг, залишивши на блюді одні крихти.
І раптом з вікна пролунав голос Білочки:
– Прошу пригощатися, дорогі друзі!
Злякалося Вовченя, що зараз звірята його побачать, і побігло до паркану. Та легко сказати – важко зробити: живіт у нього роздувся, став як велика куля, – ще б пак, цілий пиріг з’їв! Якось дошкандибав він до паркану, хотів вибратися назад на вулицю через дірку і… застряг – ні туди ні сюди!
– Ой, – вигукнув Зайчик, – а куди ж пиріг подівся?
– Мабуть, його хтось з’їв, – сказала Білочка.
– А хто? – запитав Їжачок. – Адже на подвір’ї, крім нас, нікого немає.
І тут пролунав стогін з боку огорожі:
– Ой, допоможіть, ой, врятуйте!
Підбігли звірята до паркану, побачили Вовченя і вигукнули:
– Так от хто з’їв пиріг!
Стали звірята Вовченя рятувати, з дірки витягувати. Насилу витягли – так міцно він застряг!
– Ти навіщо весь пиріг з’їв, та ще тишком-нишком? – запитала Білочка. – Я б тебе й сама почастувала із задоволенням.
– Це все тому, що пожадував, – сказали Зайчик та Їжачок.
Опустив Вовченя голову і промовив:
– Мені дуже соромно. Дякую, що мене врятували. Я більше не буду скупитися!
– От і добре, – відповіли звірята, – ходімо з нами грати…
З того часу Вовченя завжди всім ділиться і ніколи не скупиться. Це так чудово ділитися з друзями чимось смачним! Адже якщо ти почастуєш друзів, то й вони завжди поділяться з тобою чимось.