Ця розповідь про бабака (байбака) для дітей дошкільного та шкільного віку. Прочитавши її дитина дізнається багато цікавого.
Бабаки – це чималі й вельми своєрідні звірята. Заселяють високогірні луки Альп і Татр, цілинні ділянки степів Євразії, Північної Америки. В Україні збереглися лише в заповіднику Стрілецький степ на Луганщині.
Довжина тіла досягає 60 см, хвоста – близько 16 см, маса – до 9 кг. Ці незграбні валькуваті тварини мають короткі лапи, озброєні міцними кігтями, пристосованими до риття ґрунту. Хутро бабака забарвлене в солом’яно- жовтий колір з бурим відтінком.
Живуть бабаки великими постійними колоніями на відкритій місцевості. Для поселення риють глибокі нори, нагортаючи біля входу купи землі, часом заввишки до одного метра. Це – бабаковини. Глибина нори буває до 3м, підземні ходи – до 20м.
У кінці нори міститься гніздова камера, вистелена сухою травою. Стелю гніздової камери бабаки старанно вимазують мокрою глиною, тому вона не обсипається.
Бабаки більшу частину свого життя проводять у норі. Виходять з неї тільки вранці та надвечір. Можуть видавати голосний свист.
Бабаки грубої їжі не їдять, а споживають тільки ніжні стебла зернових рослин, квітки, молоді кореневища, баштанні культури.
Цікаво знати: Бабак ніколи не з’їдає рослину повністю. На одній відгризає стеблину, на другій – листок чи квітку. Завдяки цьому рослинний покрив не страждає і не змінюється. Цим бабаки відрізняються від усіх інших гризунів.
Восени звірятазалазять у свої нори, засипають входи в них землею і поринають у глибокий сон. Бабаки зимують сім’ями, іноді навіть по декілька родин в одній норі. Запасів їжі не роблять. На осінь вони накопичують у своєму тілі до одного кілограма чи більше жиру і за його рахунок живуть під час сну. Прокидаються в березні.
Навколо основної нори на різній відстані бабаки влаштовують неглибокі тимчасові нори, в яких переховуються в разі небезпеки.
Бабаки дуже обережні. Вилазячи з нори, звірок висовує голову і уважно оглядає все навколо. Лише пересвідчившись, що йому ніщо не загрожує, він вискакує з нори і стає стовпчиком на бабаковині. Знову сторожко роздивляється і тільки після цього віддаляється на значну відстань від родової нори і починає пастись.
Навесні самиця приводить 3-6 бабаченят. Малюки народжуються не тільки голими та сліпими, а й дуже маленькими: вони важать у ІX) разів менше від матері. У травні малеча вже вилазить із нори. Бабаки – тварини мирні і навіть потішні. Люблять вовтузитися, гратися одне з іншим, особливо молоді. З сусідами уживаються добре.
На третьому році життя бабаки лишають родову нору і риють власну. Вони вже дорослі.
Чому говорять «Спить, як бабак»?
«Спить, як бабак» – ця приказка справедлива: ці тварини проводять уві сні 9/10 свого життя. Сплять вони «глибоко», не просинаючись і навіть не перевертаючись на другий бік.
Під час сну вдихають 2–3 рази на хвилину, а серце б’ється зі швидкістю 5–6 ударів на хвилину, тим часом як улітку воно робить 100–140 ударів на хвилину.
Сплячих звірят можна брати у руки, термосити, однак розбудити їх неможливо.
Розповідь про бабака «Бобчик»
– Поглянь, Оленко, яке цікаве звірятко привіз тобі Сергій Іванович! – гукнули мені з вікна нашої квартири.
Я стрімголов кинулась додому. На канапці лежав незнайомий звірок жовтувато-пісочного кольору з чорною підпалиною. Звірок був завбільшки з кішку. Він лежав на животі, випроставши передні лапки.
– Що це за звірятко? Яке чудове! Як воно називається? Можна його взяти на руки?
– Це бабак, а звуть його Бобчик, – сказав мені тато. – Він ручний. Піймали його ще маленьким; зараз йому три місяці. Можеш брати його, гратися з ним: він не кусається. Бабаки легко звикають до людини, навіть коли їх приручають і дорослішими.
Радості моїй не було меж.
Я відразу спустила Бобчика з канапки. Він став на задні лапи і обдивився навколо.
У Бобчика була м’яка пухнаста шерсть. Приземкуватий і незграбний, на коротких лапках, він був дуже схожий на ведмежа.
Опустившись на всі чотири лапи, Бобчик обережно підходив до стола, стільців, ставав дибки, обнюхуючи незнайомі предмети, знов опускався і неквапливо йшов далі. Так поступово, але досить швидко він вивчив усю квартиру.
Потім під моїм столом знайшов кошик з м’якою підстилкою, де жив раніше білий щур, заліз у нього, зручно вмостився. Видно, хотів там відпочити, а може, й оселитися.
Цілий день я носила Бобчика на руках, укладала його спати.
З’ясувалося, що Бобчик дуже не любить, коли його кладуть на спину: він починає кричати й смішно дриґати лапами, ніби відганяючи когось, при цьому будь-що намагається перевернутися.
Швидко збіг перший день мого знайомства з Бобчиком, а ввечері, поклавши його спати, я почала розпитувати старших про бабаків.
– Ну, а що Бобчик їсть? Чим годувати його?
– А ти придивися, що він полюбляє. – відповів тато. – На волі бабаки живляться дикими травами – їдять шавлію, вівсюг, пирій, дику конюшину, люцерну, польову березку. Бабаки не шкідливі, навпаки, навіть корисні: у них гарне, тепле хутро, особливо ж у сибірських бабаків; цінується також їхній жир: ним лікують худобу…
…Бобчик спав часто й довго, надто за похмурої погоди, в м’якому, затишному місці.
Уночі він укладався на батьковому ліжку, а вдень спав на канапці. Якщо його будили раніше, ніж звичайно, він дуже смішно потягався, виставляючи то одну передню лапу, то другу і випростуючи по черзі задні; смачно позіхав, показуючи свої гострі зуби та рожевий язичок.
…Бобчик виявився великим ласуном: із задоволенням їв різні цукерки та печиво. Любив фрукти, а найбільше виноград та сливи; з овочів – свіжі огірки й помідори.
Коли він їв щось соковите, то дуже смішно кректав, виказуючи цим особливе задоволення. З блюдця, припавши до підлоги, він їв тільки хліб з молоком, а все інше апетитно гриз, сидячи на задніх лапах і тримаючи поживу передніми.
Якщо ж ми давали йому щось зовсім для нього неїстівне, наприклад смажене м’ясо, смажену картоплю чи рибу, він, понюхавши, сердито чхав кілька разів і відходив убік. Посидівши в задумі якийсь час, він знову підходив і наполегливо вимагав смачного.
Дуже любив Бобчик соняшникове насіння і добре навчився його лущити, викидаючи лушпиння та виїдаючи зернятка…