Розповіді для дітей Розповіді про тварин

Про бабака (байбака) для дітей дошкільного та шкільного віку

Ця розповідь про бабака (байбака) для дітей дошкільного та шкільного віку. Прочитавши її дитина дізнається багато цікавого.

Бабаки – це чималі й вельми своєрідні звірята. Заселяють високогірні луки Альп і Татр, цілинні ділянки степів Євразії, Північної Америки. В Україні збереглися лише в заповіднику Стрілецький степ на Луганщині.

Довжина тіла досягає 60 см, хвоста – близько 16 см, маса – до 9 кг. Ці незграбні валькуваті тварини мають короткі лапи, озброєні міцними кігтями, пристосованими до риття ґрунту. Хутро бабака забарвлене в солом’яно- жовтий колір з бурим відтінком.

Живуть бабаки великими постійними колоніями на відкритій місцевості. Для поселення риють глибокі нори, нагортаючи біля входу купи землі, часом заввишки до одного метра. Це – бабаковини. Глибина нори буває до 3м, підземні ходи – до 20м.

У кінці нори міститься гніздова камера, вистелена сухою травою. Стелю гніздової камери бабаки старанно вимазують мокрою глиною, тому вона не обсипається.

Бабаки більшу частину свого життя проводять у норі. Виходять з неї тільки вранці та надвечір. Можуть видавати голосний свист.

Бабаки грубої їжі не їдять, а споживають тільки ніжні стебла зернових рослин, квітки, молоді кореневища, баштанні культури.

Цікаво знати: Бабак ніколи не з’їдає рослину повністю. На одній відгризає стеблину, на другій – листок чи квітку. Завдяки цьому рослинний покрив не страждає і не змінюється. Цим бабаки відрізняються від усіх інших гризунів.

Восени звірятазалазять у свої нори, засипають входи в них землею і поринають у глибокий сон. Бабаки зимують сім’ями, іноді навіть по декілька родин в одній норі. Запасів їжі не роблять. На осінь вони накопичують у своєму тілі до одного кілограма чи більше жиру і за його рахунок живуть під час сну. Прокидаються в березні.

Навколо основної нори на різній відстані бабаки влаштовують неглибокі тимчасові нори, в яких переховуються в разі небезпеки.

Бабаки дуже обережні. Вилазячи з нори, звірок висовує голову і уважно оглядає все навколо. Лише пересвідчившись, що йому ніщо не загрожує, він вискакує з нори і стає стовпчиком на бабаковині. Знову сторожко роздивляється і тільки після цього віддаляється на значну відстань від родової нори і починає пастись.

Навесні самиця приводить 3-6 бабаченят. Малюки народжуються не тільки голими та сліпими, а й дуже маленькими: вони важать у ІX) разів менше від матері. У травні малеча вже вилазить із нори. Бабаки – тварини мирні і навіть потішні. Люблять вовтузитися, гратися одне з іншим, особливо молоді. З сусідами уживаються добре.

На третьому році життя бабаки лишають родову нору і риють власну. Вони вже дорослі.

Чому говорять «Спить, як бабак»?

«Спить, як бабак» – ця приказка справедлива: ці тварини проводять уві сні 9/10 свого життя. Сплять вони «глибоко», не просинаючись і навіть не перевертаючись на другий бік.

Під час сну вдихають 2–3 рази на хвилину, а серце б’ється зі швидкістю 5–6 ударів на хвилину, тим часом як улітку воно робить 100–140 ударів на хвилину.

Сплячих звірят можна брати у руки, термосити, однак розбудити їх неможливо.

Розповідь про бабака «Бобчик»

– Поглянь, Оленко, яке цікаве звірятко привіз тобі Сергій Іванович! – гукнули мені з вікна нашої квартири.

Я стрімголов кинулась додому. На канапці лежав незнайомий звірок жовтувато-пісочного кольору з чорною підпалиною. Звірок був завбільшки з кішку. Він лежав на животі, випроставши передні лапки.

– Що це за звірятко? Яке чудове! Як воно називається? Можна його взяти на руки?

– Це бабак, а звуть його Бобчик, – сказав мені тато. – Він ручний. Піймали його ще маленьким; зараз йому три місяці. Можеш брати його, гратися з ним: він не кусається. Бабаки легко звикають до людини, навіть коли їх приручають і дорослішими.

Радості моїй не було меж.

Я відразу спустила Бобчика з канапки. Він став на задні лапи і обдивився навколо.

У Бобчика була м’яка пухнаста шерсть. Приземкуватий і незграбний, на коротких лапках, він був дуже схожий на ведмежа.

Опустившись на всі чотири лапи, Бобчик обережно підходив до стола, стільців, ставав дибки, обнюхуючи незнайомі предмети, знов опускався і неквапливо йшов далі. Так поступово, але досить швидко він вивчив усю квартиру.

Потім під моїм столом знайшов кошик з м’якою підстилкою, де жив раніше білий щур, заліз у нього, зручно вмостився. Видно, хотів там відпочити, а може, й оселитися.

Цілий день я носила Бобчика на руках, укладала його спати.

З’ясувалося, що Бобчик дуже не любить, коли його кладуть на спину: він починає кричати й смішно дриґати лапами, ніби відганяючи когось, при цьому будь-що намагається перевернутися.

Швидко збіг перший день мого знайомства з Бобчиком, а ввечері, поклавши його спати, я почала розпитувати старших про бабаків.

– Ну, а що Бобчик їсть? Чим годувати його?

– А ти придивися, що він полюбляє. – відповів тато. – На волі бабаки живляться дикими травами – їдять шавлію, вівсюг, пирій, дику конюшину, люцерну, польову березку. Бабаки не шкідливі, навпаки, навіть корисні: у них гарне, тепле хутро, особливо ж у сибірських бабаків; цінується також їхній жир: ним лікують худобу…

…Бобчик спав часто й довго, надто за похмурої погоди, в м’якому, затишному місці.

Уночі він укладався на батьковому ліжку, а вдень спав на канапці. Якщо його будили раніше, ніж звичайно, він дуже смішно потягався, виставляючи то одну передню лапу, то другу і випростуючи по черзі задні; смачно позіхав, показуючи свої гострі зуби та рожевий язичок.

…Бобчик виявився великим ласуном: із задоволенням їв різні цукерки та печиво. Любив фрукти, а найбільше виноград та сливи; з овочів – свіжі огірки й помідори.

Коли він їв щось соковите, то дуже смішно кректав, виказуючи цим особливе задоволення. З блюдця, припавши до підлоги, він їв тільки хліб з молоком, а все інше апетитно гриз, сидячи на задніх лапах і тримаючи поживу передніми.

Якщо ж ми давали йому щось зовсім для нього неїстівне, наприклад смажене м’ясо, смажену картоплю чи рибу, він, понюхавши, сердито чхав кілька разів і відходив убік. Посидівши в задумі якийсь час, він знову підходив і наполегливо вимагав смачного.

Дуже любив Бобчик соняшникове насіння і добре навчився його лущити, викидаючи лушпиння та виїдаючи зернятка…