Розповіді для дітей Розповіді про тварин

🐹Про хом’яка для дітей дошкільного і шкільного віку

Ця розповідь про хом’яка для дітей. З неї ви дізнаєтесь багато цікавого про цю маленьку і милу тварину.

Хом’яки живуть у лісах і на полях всіх континентів, крім Австралії. Відомо близько 460 видів цих гризунів. В Україні майже на всій території лісостепової і степової зон поширений хом’як звичайний.

Він має триколірне яскраве забарвлення. На спині воно рудувато-сіре, а нижня частина – чорна. По боках тіла і на щоках – білуваті плями. Довжина тіла з головою 24–32 сантиметри.

Живуть ці гризуни в глибоких норах, які риють на полях, узбіччях шляхів, на узліссях тощо. Хом’якова нора досягає 2,5 метра, має декілька камер та виходів.

Активні хом’яки переважно вночі. Живляться зерном, плодами і коренеплодами, але не відмовляться й від тваринного корму: комах, плазунів і навіть дрібних гризунів. Це досить відважний звірок, він може не лише захищатися, а в разі необхідності й нападати.

На зиму заготовляє значні запаси продуктів. Причому старі звірки ці запаси розміщують у трьох коморах, а молоді – лише в одній.

Хом’яки – серйозні шкідники полів і городів. Активність і ненажерливість цієї тварини завдає людям чимало неприємностей.

У жовтні хом’яки залягають у тривалу, але не міцну зимову сплячку, прокидаючись час від часу, а у відлигу іноді виходять на поверхню землі. Кормові запаси використовують напровесні після пробудження, коли на землі ще немає рослин.

Хом’яки – досить плодючі звірі. Починаючи з квітня, самиця дає два приплоди пересічно по 10 малят.

Живуть хом’яки 3–5 років.

У любителів тварин дуже популярні сирійські, або золотисті, хом’ячки. В неволі вони почуваються добре. Це добродушні, довірливі і невибагливі до їжі тваринки – їдять усе, що дадуть. Не бажано годувати їх копченостями та ковбасами, бо звірки можуть ними отруїтися.

Вдень вони сплять, а вночі ведуть активне життя.

Хом’ячки дуже охайні. Вони вмиваються й чепуряться по декілька разів на день. Сирійські хом’ячки дуже активні і швидко розмножуються. За сприятливих умов вони майже щомісяця дають нове потомство до 10 дитинчат. Малят не треба брати в руки і турбувати самицю, бо вона може перестати годувати їх.

Двадцятиденні хом’ячки вже цілком самостійні. Розмножуються ці звірки до трьох років, потім старіють.

Також користуються великою популярністю у заводчиків джунгарські хом’яки, яких ще називають «джунгарики». У них загострена мордочка і маленькі вушка. Область спини тварини пофарбована в охристо-сірий відтінок, а область живота і боки відрізняються більш світлим забарвленням. Джунгарські хом’яки невибагливі в догляді, тому їх часто заводять в якості домашнього улюбленця дитині.

Цікаві факти про хом’яків

  1. Британці організовують перегони хом’ячків. Звірків садять у виготовлені з прозорого матеріалу колеса, як білок. Діаметр такого колеса 25 см. Кожен хом’ячок котить колесо по своїй доріжці довжиною 10 м. Перегони хом’ячків збирають приблизно 2000 глядачів.
  2. Сім’я хом’яків живе у мирі і любові весь свій хом’ячий вік. Вони разом будують житло, разом шукають їжу, разом сплять у гнізді, притулившись одне до одного.
  3. Хом’як у своїх коморах робить запаси, які досягають 20–ЗО кг. Збіжжя, кукурудзу, картоплю, моркву – усе це хом’як доставляє в нору в защічних мішечках. У кожному мішечку вміщується приблизно 25 г. Отже, за один раз хом’як може принести 50 г корму. Неважко підрахувати, скільки рейсів потрібно зробити хом’якові, щоб у його коморі назбиралося 20 кг.

Розповідь про дикого хом’яка

У хом’яка спинка темно-руденька, боки білі, а животик чорний.

Живе хом’як у полі. Вириє собі в землі глибоку нору, там у нього і гніздо, і комора облаштовані. На осінь, коли дозріє збіжжя, хом’як вилазить із нори й вирушає на хлібне поле. Знайде дорідніший колосок, відкусить його від стебельця, в передні лапки візьме і вибирає стиглі зерна.

Повен рот ними наб’є, аж щоки роздуваються. Тут хом’як поспішає до себе в нору. Принесе зерна в підземну схованку, а сам знову в поле – по свіжий запас поспішає. Знову повен рот зерна несе.

Ось за цим заняттям і застали одного разу діти великого старого хом’яка. Він і опам’ятатися не встиг, як діти схопили його та й кинули в торбинку.

Хом’як у сумці вовтузиться, пищить, а вирватися не може.

Принесли його діти до школи – вчитель здивувався:

– Як же він вас не покусав, коли ви його ловили?!

Розв’язав торбину, пересадив хом’яка у клітку, дивиться, а на дні торбини жменька хлібних зерен лежить. Тут учитель і зрозумів, чому хом’як дітей не покусав: у нього рот був зернами набитий. А поки хом’як зерна з рота випльовував, діти його вже у торбину посадили.

– Бачите, діти, – сказав учитель, – скільки зерна хом’як у полі набрав, до себе у сховок тягнув! А скільки він колосків обірвав, перевів… Багато шкоди завдають нашим полям ці гризуни. Тому ми з ними боротьбу ведемо… А цього хом’яка ми в нашому живому куточку залишимо. Нехай усі подивляться та дізнаються, який з виду хом’як – шкідник наших полів.

Григорій Скребницький, Віра Чапліна

 

Розповідь про домашнього хом’ячка

Дядько Дмитро подарував Славкові хом’ячка.

Славко ще ніколи не бачив живого хом’ячка. Тому, коли дядько Дмитро дістав його з кишені, хлопчик трошки налякався, зовсім трішечки. Він подумав, що це миша. Ні, Славко не боїться мишей, просто вони йому не подобаються.

Хом’ячок був маленький, руденький, а очі – як дві чорні намистини.

– Візьми, – сказав дядько Дмитро. – Не ображай його.

Хом’ячок сподобався всім. І мама не заперечувала, щоб він у них лишився.

Поселив Славко хом’ячка у картонну коробку. А коробку поставив біля свого ліжка.

Але ж треба хом’ячка годувати.

– Мамо, а що хом’ячок їсть?

– Не знаю, – безпорадно розводить мама руками. – Треба було у дядька Дмитра запитати. Усе, мабуть, їсть, що дадуть.

Але Славко, хоч і малий, – знає: усе їдять тільки бегемоти. Навіть у книжечці написано, що калоші з’їли, і все, що хочеш, можуть з’їсти. Вони здоровенні і страшні.

А хом’ячок малий та гарненький. І годувати його треба чимось таким… Хто знає, що їдять хом’ячки? Може, йому хліба дати?

Вирішили давати йому різну їжу. Що захоче – те й буде їсти.

А чудово придумали, правда? Це мама…

Отак у них став жити хом’ячок.

Коробка хоч і велика – все одно тісна. А щоб жилося хом’ячкові веселіше, Славко випускав його погуляти по кімнаті. Робив це кілька разів на день.

Хом’ячок маленький, але хитрий!..

Славко кладе на підлогу моркву. Аби хом’ячок, ніби випадково, її знайшов. А сам ховається. Спостерігає, що робитиме хом’ячок?

Той суне моркву під ліжко. І там її гризе. Але не ковтає, а ховає її собі за щоки. Коли ж наб’є рот, тоді й з’являється. Сідає посеред кімнати і чекає, коли його посадять до коробки. Щоправда, без моркви не дасться в руки нізащо. Кожного разу доводиться виловлювати.

Славко опускає хом’ячка в коробку. Той швиденько вигортає з-за щік моркву і одразу ж проситься зі своєї хатки на «волю».

І так весь час – запаси робить. От який розумний! Славко не нахвалиться своїм хом’ячком.

За Василем Слапчуком

Відео про хом’яка для дітей