Ця розповідь про ховрахів для дітей дошкільного та шкільного віку. Прочитавши її діти дізнаються багато цікавого про цих звірів.
Ховрахи поширені в Європі, Азії, Північній Америці. Навіть за Полярним колом зустрічаються.
Відомо близько 20 видів цього звірька. В Україні водяться ховрах сірий, ховрах крапчастий і ховрах європейський.
Селяться вони у лісостеповій зоні Лівобережжя та Правобережжя аж до Карпат та у південних степах Криму. Ховрах європейський зустрічається тільки у Закарпатській та Чернівецькій областях. Належить до зникаючих видів нашої фауни.
Ховрахи – це гризуни завдовжки понад 20 сантиметрів, з валькуватим тілом, короткими лапами, малим хвостом і майже непомітними вухами. У ротовій порожнині ховрахів є защічні мішечки, в які вони збирають кормові продукти, щоб перенести до своєї нори. Забарвлення ховрахів дуже мінливе.
Ховрахи – типово степові тварини. Селяться колоніями переважно на цілинних ділянках землі, здебільшого на пасовищах, вигонах, узбіччях шляхів, на посівах зернових та багаторічних трав.
Активні ховрахи зранку й увечері, а вночі вони сплять у своїх норах. Нори риють двох типів: сторчові (вертикальні) – це їхнє основне помешкання, та похилі – тимчасові.
Нори – це для ховрашків і схованка від ворогів, і місце для ночівлі та зимової сплячки. Тут ховрахи народжують і вигодовують малят.
Живляться ховрахи соковитими частинами трав, кореневищами рослин, насінням, зерновими культурами – пшеницею, ячменем, вівсом, а також кукурудзою, соняшником, кавунами, динями, огірками, часом поїдають і комах. Зелений корм вживають на місці, а насіння заносять у нори, використовуючи защічні мішечки.
Підраховано, що дорослий ховрах протягом літнього сезону може знищіти до 6 кг зерна. Значної шкоди ці гризуни завдають навесні посівам соняшнику та кукурудзи, поїдаючи проросле насіння.
Наприкінці літа ховрахи залягають у літню сплячку, ховаючись від спеки. Першими засинають дорослі самці, потім – самиці, а вже тоді – молодь. Часом літня сплячка переходить у зимову, і так звірятка можуть проспати цілих дев’ять місяців.
Під час сплячки температура тіла у ховрахів знижується до +3° С. Життєдіяльність їх протягом сплячки підтримується за рахунок жиру, що накопичився за літо під шкірою.
Цікаво знати. Перед заляганням у сплячку ховрахи готують свою нору. Вони проривають від кубла під прямим кутом вертикальний хід, який не доводять до поверхні ґрунту приблизно на 20-30 см. Таким чином, зиму звіри перебувають в ізольованому приміщенні. Прокинувшись навесні, ховрах прориває до кінця вертикальний хід і через нього виходить на поверхню.
Пробуджуються ховрахи наприкінці березня. Через місяць самиця приводить 5–7 малят. Ховрашенята народжуються голими, сліпими, але ростуть швидко і за 3–4 тижні починають вилазити з нори. На початку червня всі молоді ховрахи покидають кубло, займають вільні нори або риють собі власні, в яких і зимують.
Живуть ховрахи 3–4 роки.
Розповідь про ховраха і його сім’ю
З давніх-давен у селянських сім’ях, коли виростає та одружується син, батьки ставлять для нього хату, виділяють коня, корову, майно, і молода сім’я починає самостійне життя. У птахів і звірів підрослий молодняк просто розлітається і розходиться. Та от є такий звірок ховрашок… А втім, це так цікаво, що варто розповісти докладніше.
Ось що закарбувалося в пам’яті.
Діялося те в Мінусінських степах на березі притоки Абакана—Монока. Наша експедиція розробляла заходи боротьби з довгохвостими ховрахами. Шкідливі гризуни чинили справжні спустошення на полях. Жителі сіл від малого до старого виходили на затруювання нір.
Того дня я рано вийшов у степ. Сонце щойно появилося на горизонті. Стояв чудовий літній ранок. Часті дощі зробили степ схожим на зелений килим із цяточками безлічі квітів.
Нашу експедицію цікавила наявність косих і прямих нірок. Це було важливо для боротьби з ховрашками. Нова коса нірка з’явилася на дослідній ділянці, де всі нірки були помічені кілочками. Тиждень тому цієї нірки тут не було. Я відійшов убік, ліг за кущиком розкішних південних ірисів і вирішив чекати на товаришів.
З нової нори виліз великий ховрах. Він щойно прокинувся – позіхав, потягувався, сів «кілочком» і потішної чухав передньою лапкою черевце. Я подивився па ховраха в бінокль і всміхнувся – на правому боці його мордочки був вирваний шматочок шкурки разом з вусами під часі весняних бійок із самцями. Ховрашок обтрусився й побіг.
Здавалося, нічого цікавого в його поведінці не було. Незабаром він повернувся до своєї нірки з великим пучком сухої трави в роті. Де він примудрився її добути, коли все навколо було зелене: буяла весна. З цим пучком ховрашок шмигнув у нірку. Звичайно, він готував нірку до зими. Це дивно, бо зараз літо, і ще далеко до осені, коли ховрашки облаштовують зимові нірки.
Підійшли товариші. Ми позначили цю зимуючу нірку кілочками й пішли. Через тиждень, проходячи мимо, я побачив, що вхід у нірку павучок заплів павутинкою і спокійно ловить у неї мух. Отже, нірка покинута, і ховрашок у ній не буває.
Раптом я знов побачив його – він тяг пучок сухої трави геть від нашої ділянки – з кілочками біля кожної нірки. Я піймав звірка в поле зору бінокля, коли він затягував траву до свіжої нірки без кілочка. А днів через десять павутина заплела вхід і в цю готову зимову квартиру.
Але звірі, навіть такі маленькі, як ховрашки, нічого не роблять просто так, ні з того ні з сього. Адже це чимала праця – викопати півметрову нірку з гніздовою камерою і віднірком біля входу – туалетом на випадок негоди. Та ще заготовити перину.
Скільки ще ховрашок викопав нір та покинув – невідомо. Але через місяць ми знову побачили його за тим самим заняттям. Це нас зацікавило. У сильце біля нори ми спіймали трудягу, не давши йому перекусити повідець від петлі до кілочка. Він виявився здоровенним самцем з «виголеною» щокою на одному боці мордочки. От і все, що ми дізналися, але й цього виявилося досить.
Наприкінці літа почалося розселення молодих ховрашків з материнських нір. Усі «його» нори виявилися зайнятими – у кожній з них жив молодий ховрах. Так ось у чім річ! Виходить, татусь-ховрах будував зимові квартири для своїх недосвідчених дітей, які починають самостійне життя. Яка дивовижна вірність сім’ї: працювати ціле літо «не покладаючи рук» – адже це здорово!
Максим Звєрєв
