Ця розповідь про кажана для дітей дошкільного та шкільного віку. Прочитавши її, дітки дізнаються багато нової та цікавої інформації про цього незвичайного нічного звірка.
Кажани поширені на всіх континентах, крім полюсів. За кількістю видів ці тварини поступаються тільки гризунам. У межах України найбільше кажанів водиться у Кримському та Карпатському регіонах. Серед 22 видів, які зустрічаються на території України, поряд: з людиною найчастіше живуть вухані, нічниці та кажан пізній.
Кажанів часто називають летючими мишами, хоча назва ця не зовсім вдала, бо кажани належать до ряду рукокрилих, а миші – до гризунів.
Кажани відрізняються своїм зовнішнім виглядом від інших тварин. Це маленькі сірі звірки, покриті м’якою шерстю. У вухах мають невеликі шкіряні вирости. По землі ці звірки ходити нездатні. Вони добре пристосовані до польоту. Передні кінцівки перетворилися у них на крила. М’яка шкіряста перетинка, натягнута між довгими пальцями передніх кінцівок, боками тіла, короткими задніми кінцівками та хвостом забезпечує можливість польоту.
Кажани — комахоїдні. Вдень, загорнувшись у свої широкі крила, як у плащі, вони висять у дуплах вниз головою, а вночі вирушають на полювання.
Коли кажани злітають, їхні крила розправляються і звірки, наче легкі тіні, ширяють у повітрі, причому махають крилами так часто, що тіло стає непомітним. Вони не просто літають, вони полюють на нічних комах – жуків, метеликів, комарів. А оскільки вночі більшість птахів сплять, то кажани їх заміняють. До того ж, поночі літають переважно шкідливі комахи.
Кажани добре орієнтуються в просторі, зіткнень із перешкодами уникають навіть у цілковитій темряві. Під час польоту вони голосовими зв’язками безперервно посилають у простір ультразвуки – невидимі і нечутні нам високочастотні хвилі, які, натрапивши на предмет, відбиваються і повертаються назад. Кажан їх вловлює органом слуху.
Деякі кажани, як і птахи, на зимівлю відлітають на південь або південний захід, де нема великих морозів. Одні з них долають відстань 100–150 км. Великі нічниці з України відлітають восени до Угорщини, Болгарії чи Греції.
Цікаво знати: Зимують кажани у сховищах, звисаючи головою вниз і загорнувшись крилами. Під час сплячки температура тіла в них нижча 10°С, серце за 1 хв робить менше 20 ударів (у активному стані температура тіла перевищує 40°С, серце б’ється зі швидкістю 400 ударів на хв).
Влітку самиця приводить 1–2 сліпих і голих малят. Після народження вони міцно чіпляються за черевце матері й літають так протягом усього періоду живлення материнським молоком. Під час відпочинку самиця прикриває малят крилами, щоб не замерзли.
У місячному віці дітлахи починають літати і харчуватися самостійно.
Живуть кажани 10–20 років.
До Червоної книги України занесені підковоноси, нічниці, вечірниці, нетопирі, широковух європейський та довгокрил звичайний, а нічниця ставкова, нічниця Наттерера та вечірниця велетенська – ще й до Європейського Червоного списку.
Охороняються в біосферних та природних заповідниках, деяких заказниках.
Кажани-синоптики:
- Кажани ввечері густо літають – завтра буде гарна погода.
- Повернулися з півдня перелітні кажани – прийшла справжня весна.
Цікаво знати: Кажани винищують величезну кількість комах: одна тваринка за годину виловлює понад 500 комах, у тому числі небезпечних шкідників лісових, садових і польових культур. За рік один кажан може з’їсти понад 4 кг різноманітних комах.
Розповідь про кажана
Над вкритою білим цвітом калиною роїлося безліч нічних метеликів совок. Кажан запримітив це і зразу вирішив туди полетіти.
Прямуючи до калини, кажан мимохіть уявляв собі, що його чекає справжній бенкет!
Але даремно він завчасно так мріяв. Треба було спершу все передбачити, то, може, й не сталася б лиха несподіванка.
Підлітаючи до калини, кажан потрапив у місячне проміння, і тінь від його крил упала на зборисько совок. Кажан дуже пишався своїми крилами. У нього між пальцями лапок були натягнуті плівочки, і на них, наче на крилах, він легко тримався в повітрі. Це ж так зручно, можна літати, куди заманеться.
Совки, тільки-но угледіли тінь від його крил, миттю кинулися врозтіч, і кажанові пощастило схопити лише одну роззяву, яка надто захопилася медом квітки і знялася найпізніше. А більше жодної совки не лишилось.
– От не поталанило!
Кажан швиденько прикинув:
– Нічого не вдієш! Треба летіти на озеро. Там я неодмінно зустріну хмару комарів. Ними теж можна поживитись…
На озері кажан і справді досхочу наївся. Комарі вже набридли, йому кортіло скуштувати нічних метеликів. Мабуть, їх можна знайти на луках.
І кажан полетів за озеро, на луки.
Упіймавши двох-трьох нічних метеликів, кажан вирішив повернутися додому, тільки обережно, щоб не зустріти когось зі свого товариства. Було соромно за невдачу з совками. Спитають: що їв? Комарів? Ох і наївся! Ха-ха!
Так міркуючи, кажан минув самітну тополю, коли враз почув жваве дзижчання. Знову комарі?
Хоча він і добре наївся, та коли трапилась по дорозі пожива, чому не поласувати? Адже його ненажерливий шлунок міг умістити ще не один десяток комарів, і кажан почав хапати їх.
Ганяючись за комарами, він зненацька помітив, що до тополі нечутно наближається сова.
Та сова не звернула на кажана уваги. Вона просто вирушила у черговий обліт своїх володінь. Треба було перевірити, чи все спокійно на її ділянці і чи не трапилось яких-небудь непередбачених подій, як на початку ночі. Он лиха гадюка скривдила двох маленьких пташенят, але поплатилась за це.
Та зараз, здається, все спокійно.
Кажан міркував: «Якщо нічна вартова уже вдруге подалася в обліт, значить, скоро ранок. Треба шукати десь притулку, щоб перечекати ясний день, коли доводиться стерегтися сили-силенної ворогів».
Кажан ухопив востаннє комара і попрямував до знайомого дерева. Тут він запримітив дупло. Переконавшись, що воно порожнє, кажан вирішив у ньому відпочити. Вгорі дупла він знайшов якусь щілину і, причепившись кігтями своїх лапок, завис головою донизу. Крилами кажан ретельно обгорнув тільце і зробився тепер схожий на лялечку велетенського метелика. Кажан завмер. Добре, що ця ніч закінчилася для нього спокійно!
А в лісі запанувало веселе цвірінькання безлічі маленьких співочих пташок, тих, які звечора так солодко поснули у своїх гніздечках. Вони нетерпляче виглядали сонця.
Валерія Іваненко
