Ідучи лісом або полем, можна спостерігати, як із-під ґрунту щось виштовхує на поверхню землю. Це трудиться кріт – невеличка тваринка, що все своє життя проводить під землею. В Україні поширений кріт звичайний, а в Центральній Європі, Азії та Північній Америці відомі ще чотири види.
Довжина тіла крота – 12–16 сантиметрів, хвоста – 2–4 сантиметри. Очі у цього звірка маленькі, як макові насінини, заховані під складкою шкіри. Вушних раковин немає, а лише складочка шкіри, що закриває вухо. Хутро коротке, м’яке і густе, темно-сірого, чорно-бурого або чорного кольору.
Цікавий факт: Якщо кроти роблять входи до нірки з півночі – до теплої зими, з півдня – до холодної, зі сходу – до сухої, а з заходу – до мокрої. Якщо звір вилазить з-під землі – чекай дощу.
Шукаючи дощових черв’яків та комах для поживи, кроти викидають зайвий ґрунт на поверхню – так утворюються кротовини – невеликі конусоподібні купки землі.
Якось зоологи підрахували на площі 200 га загальну протяжність кротових тунелів і кількість виритої ними на поверхню землі. Виявилось, що всі ходи простягнулись на 87 км, а землі кроти викопали 204 тони!
Підземні лабіринти деяких кротів простягаються по прямій на 4 км.
Селяться кроти на вологих ґрунтах, переважно на полях, луках, пагорбах, у лісах та садах, у заплавах річок. Кріт у землі почуває себе так само добре, як риба у воді. Передніми лапами, схожими на лопати, він риє свої багатометрові ходи.
Тіло в крота гнучке, і тому навіть у найвужчому тунелі він може повернути назад. За добу по своїх підземних тунелях кріт проходить 200–300 метрів, а нових ходів прокладає 4–5 метрів. Підземні ходи у крота бувають на глибині до 60 сантиметрів. Але часто він риє під самою поверхнею землі, розсуваючи її вгору і вниз.
Взимку кроти не сплять, як їжаки, а працюють під снігом, тільки зариваються глибше. Незважаючи на відсутність зору, кріт дуже добре орієнтується у своїх підземних лабіринтах. На морді та хвості, на боках у нього є тоненькі довгі волосинки, які відіграють роль органів дотику.
Кроти активні протягом усього року. На поверхню кріт вибирається дуже рідко, бо весь час зайнятий пошуками їжі, без якої не може обходитися більше трьох годин. Під землею кріт шукає дощових черв’яків, личинок жуків, дротяників, інших комах. За день він з’їдає майже вдвічі більше, ніж важить сам. На щастя, кріт живиться переважно комахами, що шкодять лісу, городу та саду.
Своє кубло, або гніздову камеру, кріт вистилає сухою травою, листям чи мохом. Тут звірок відпочиває, народжує та вигодовує кротенят. Крім гніздових, кріт риє ще кормові ходи, зазвичай, недалеко від поверхні.
Самиця крота раз на рік, у травні приводить 3–9 голих, немічних малят. Мати три тижні годує їх молоком. Кротенята швидко ростуть і в двомісячному віці вже риють неглибокі ходи. Якщо комусь удасться розкопати кротяче гніздо, самичка, незважаючи на присутність людей, хапає зубами дитинчат і розтягує їх по незруйнованих ходах, ховає в пухку землю.
Розповідь про крота «Зустріч з підземним мешканцем»
На узліссі чорніють купки землі. Деякі зовсім свіжі, їх насипав кріт: зайву землю з потайних ходів повигортав.
Майже все своє життя він проводить під землею, шукає черв’яків, личинок різних комах, а на поверхню виходить рідко. В лісі, на луках мені частенько траплялися такі купки, однак самого господаря зустрічати не доводилося. Мабуть, і цього разу, якби не було зі мною лісничого Миколи Лукича, я не побачив би підземного звірка.
Ми зупинилися на узліссі. Лукич прихиливсь до скривленого стовбура вільхи, я примостився поряд. Галявина перед нами як на долоні, а нас не одразу помітиш.
– Зачекаємо трохи. Звірок повинен вилізти, свіжим повітрям подихати. Ось-ось дощі осінні підуть, тоді він і носа на галявину не вистромить.
Тільки-но Микола Лукич замовк, просто перед нами раптом заворушилася земля. Спершу з’явилася мордочка з маленьким хоботком. Потім кріт виставив напоказ передні короткі лапки з довгими кігтями і нарешті виліз сам. Підправив вхід до нірки, відгорнув землю, постояв, принюхався, обтрусив свою чорно-буру шубку.
Звірок видався мені дуже неповоротким. «Мабугь, він тільки повзати може», – подумав я. Але раптом кріт почав бігати по галявині. Він вовтузився в опалому листі, ховався в залишений після сінокосу оберемок сіна. Далі, прихопивши кілька листочків, поліз у нору.
Ми ще довго стояли на галявині. Кріт без відпочинку збирав на галявині листя, носив до нори сухі стебла трави.
Повертаючись з лісу додому, Лукич спочатку мовчав, видно, про щось своє думав, а потім заговорив:
– Ти, мабуть, помітив: кріт брав не все, що йому під лапи потрапляло. На галявину вітер наніс листя різних дерев – він у нору носив тільки дубове, а ще звірку приглянулися стебла материнки та конюшини. Ці трави приємно пахнуть і так само, як листя дубу, довше зберігаються, менше вбирають вологи, ніж інші лісові рослини. Для підземелля кращої підстилки не знайдеш. Бачив, скільки сухого листя й трави наносив? Спальню свою утеплює. Отже, зима прийде малосніжна, холодна. А пізня осінь буде дощовою. Запитаєш, звідки такі прогнози? Пояснення просте. Раніше кріт жив на тому боці галявини. Там низина, їжі для нього більше, але коли випаде багато дощів – усе затопить вода. Тому він і перебрався на нові квартири, тут невелика височина і вода норі не загрожує.
От вам і кріт! Живе під землею, а все знає.
Віктор Приходько
Кріт-бідолаха
Підійшов я до невеликої калюжі серед поля. Раптом з неї зірвались качки і хутка полетіли. Я ступив крок, щоб розгледіти, якої вони породи.
Аж ось біля моїх ніг, просто з-під землі, нагорнувши мокру купку, вилазить невеличке звіреня. Все мокре, чудернацьке, ще й насилу пересуває лапами. Та й лапи в нього дивні, особливо передні. Воно ними, неначе веслами, по землі гребе.
Ти диви, кріт виліз на світло!
Чому ж це він опинився на поверхні, коли завжди живе під землею і значно краще там себе почуває? А, ясно, в чому справа. Його, бідолаху, несподівано залило водою під землею. От він з переляку прожогом і вистрибнув сюди. Бач, кріт поповз на горб далі від калюжі. Знесилений він, мокрий, змерз на повітрі.
Взяв я крота в руки, роздивився, обігрів трохи, виніс на горб і пустив. Він так моторно зарився в землю, ніби туди пірнув. Тільки купка землі лишилась. От техніка, га?
За Олександром Копиленком
