Ця розповідь про куницю для дітей дошкільного і шкільного віку. Прочитавши її, ви дізнаєтесь багато цікавого про цього хижого звіра.
Куниця – невеликий хижак із подовженим гнучким тілом, короткими лапами, гострою мордочкою і довгим пухнастим хвостом. Зустрічається у Європі, Азії, Північній Америці.
В Україні водиться два види куниць: куниця лісова та куниця кам’яна. Ці звірки дуже схожі між собою, зовні різняться тільки забарвленням горлової плями: у лісової куниці вона жовта, а в кам’яної – біла.
Постійного місця перебування куниці не мають, ведуть кочовий спосіб життя. Вдень відпочивають, на полювання виходять уночі.
Куниці мають добрий слух, зір, нюх, і це їм забезпечує успішне полювання. Знищуючи мишовидних гризунів, ці звірі приносять велику користь лісовому та сільському господарству.
Весною самиця народжує 3–5 сліпих малят, через два місяці вони разом із матір’ю вже виходять на полювання, а восени молоді тварини поступово переходять до самостійного життя. Через два-три роки починають розмножуватися.
Куниця лісова живе у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу. Селиться переважно в дуплах дерев, вистеляючи їх сухим листям. Живиться дрібними гризунами, птахами, комахами, нападає на зайців, молодих козуль. Вона не пропустить нагоди розорити пташине гніздо, а взимку полює на тетеревів і рябчиків, що ночують у лунках під снігом. Споживає ягоди і плоди, надто їй до смаку горобина та чорниці.
Крім ягід, лісова куниця дуже полюбляє мед. І якщо знайде гніздо диких бджіл, то ходитиме навколо нього, доки не виїсть весь мед. Ще вона із задоволенням їсть личинок джмелів і земляних ос.
Добре лазить по деревах. Довгий хвіст слугує куниці за кермо, коли вона стрибає з гілки на гілку. Це дозволяє їй успішно переслідувати білок, за якими вона стрибає також на землю, користуючись хвостом як парашутом.
Куниця кам’яна водиться здебільшого у степовій та лісостеповій зонах і в гірських районах Карпат і Криму. Поселяється у скелях, на горищах будинків, у сараях, конюшнях, купах каміння, штабелях дров, у скиртах соломи тощо.
Кам’яну куницю можна зустріти майже в кожному населеному пункті. Узимку та навесні живиться вона гризунами, дрібними птахами, їхніми яйцями, ящірками, жабами, комахами, часто нападає на голубів та свійську птицю – курей, качок та їх пташенят. Улітку та восени поїдає ягоди, яблука, груші, сливи, виноград.
По деревах лазить добре, але полює або втікає від переслідування, зазвичай, по землі. За добу може пробігти до 10, іноді навіть – 16 км.
Довжина тіла кам’яної куниці 42–56 см, маса – до 2,5 кг, лісова ж куниця важить до 1,5 кг, а довжина її сягає 40–53 см.
У Південній Австралії водиться куниця крапчаста сумчаста. Верхня частина її тіла вкрита плямами неправильної форми. Сумка появляється тільки з наближенням родів і може вмістити 6 малят (стільки у матері молочних залоз).
Куниці – це цінні хутрові звірки. З їхніх шкурок шиють шапки, ними оздоблюють одяг.
Живуть куниці до 15 років.
Куна – грошова одиниця
У Київській Русі грошовою одиницею вважалося хутро куниці – куна. В обігу куни були до XIV ст.
Красиву темно-коричневу шкурку з жовтою плямою нелегко було добути навіть за тих часів, коли в лісах водилося безліч різних звірів і куниць у тому числі
Лісова подія (куниця за білкою) за Віталієм Біанкі
Прикочував до нас у ліс гурт білок. На півночі, де вони жили їм шишок не стало – не вродило там.
Посідали по соснах. Задніми лапками за сук тримаються, у передніх шишка. Гризуть.
В однієї шишка вивалилась з лап – і на землю у сніг. Білці шишки шкода стало. Зацокотіла роздратовано і з гілки на гілку, з гілки на гілку – додолу.
Плиг, скік, плиг, скік – по землі. Задніми відштовхнеться, передніми обіпреться – плиг, скік!
Глядь, а в купі хворосту чиясь темна шерсть, пильні очі…
Забула білка і про шишку. На перше дерево – скік! – і вгору по стовбуру. А з хворосту – куниця, та за нею. Швидко по стовбуру зібралася. Білка вже на краю гілки.
Куниця по гілці, білка – плиг! – і на інше дерево.
Куниця зібрала усе своє вузьке гадючаче тіло у грудку – спина дугою – і теж – плиг!
Білка по стовбурі біжить. Куниця ззаду по стовбурі біжить. Білка метка, – куниця ще меткіша.
Білка добігла до вершка – вище нікуди і дерева навколо немає! Куниця наздоганяє…
Білка з гілки на гілку плиг униз. Куниця за нею.
Білка по самих кінцях гілок, куниця біля стовбура, де грубіше. Плиг, плиг, плиг, плиг – остання гілка.
Унизу земля, зверху куниця. Вибирати не доводиться: скік додолу і до другого дерева. Тому що на землі білці з куницею не змагатися…
Куниця – лісова ласунка
У старій діброві, за річкою Болотницею, ми з лісником Дем’яном Дорофійовичем натрапили на свіжий слід куниці. Шукаючи по всіх лісових схованках поживу, хитре звірятко побувало в залишеному гнізді, в кількох нежилих дуплах.
Ось куниця перебігла ярочок, вискочила на галявину, постояла трохи на задніх лапках і майнула прямісінько до велетня-дуба. Що ж зацікавило її там? Підходимо ближче. Стовбур товстезний – утрьох не обхопиш. Нижні сучки обламані, кора облупилась. А під дубом на пухнастому свіжому сніжку – сміття, трухлявина і з ними перемішано шматочки воску.
Он воно що! Куниця відшукала в дуплі диких бджіл. А мед для неї – ласощі.
Витягнувши з-за пояса сокиру, Дорофійович стукнув обухом по стовбуру. І відразу з темної дірки під суком, наче з віконця, появилася хитрувата мордочка з меткими чорними очицями. Помітивши нас, звірятко знову сховалось у дупло, але після другого удару кулею вискочило звідти й зникло в густому сосновому підліску.
За кілька хвилин Дем’ян Дорофійович уже сидів верхи на товстому суку. Прорубав сокирою отвір, заглянув у темне дупло.
– Меду повно, а бджіл нема! – сказав він, злазячи з дерева.
Ми здогадалися, як це сталося. Мабуть, ще на початку літа в дуплі старого дубу оселився здичавілий рій. А восени, заготувавши собі корм, бджоли заліпили воском льотні щілини. Здавалося, ні холод, ні голод їм не страшні. Та на дупло-вулик натрапила куниця, котра нишпорила в лісі. Вона прогризла м’який віск – і роєві настав кінець. Від морозу бджоли загинули, а мед лишився.
Надовго вистачило б звіряткові ласувати, та не поталанило – ми з Дорофійовичем перешкодили. У дуплі було майже два відра меду, що зацукрувався в бурштинових стільниках.
