Ця розповідь про лисицю для дітей. Прочитавши її, ви дізнаєтесь багато цікавого про цього хитрого звіра.
Мабуть, кожен на запитання: хто із звірів найхитріший? – відповість – лисиця. Про тямовитість лисиці, про її витівки розповідається в казках, легендах, байках.
Відомо більше 10 видів лисиць. Серед них – лисиця пустельна (фенек), лисиця полярна (песець), лисиця звичайна та ін.
Ці тварини живуть в Європі, Азії, Північній Америці та Північній Африці. Завезено їх і до Австралії. В Україні, практично в усіх природних зонах, водиться лисиця звичайна, або руда. Полюбляє вона переважно відкриті місцевості, що перемежовуються гаями, перелісками та байраками.
Тіло лисиці вкрите густою шерстю яскраво-рудого забарвлення. Через колір свого хутра ця тварина і отримала назву «лисиця» (лис – жовтуватий, рудий). Хутро лисиці дуже цінується і тому з давніх-давен на неї полюють. Заради хутра цих тварин розводять на звірофермах. Зазвичай, це різновиди лисиці звичайної: чорно-бурі, сріблясто-чорні та платинові.
Завдяки довгому пухнастому хвосту створюється враження, що тваринка ця більша, ніж насправді. Але лисиця невелика. Довжина її тіла 50–90 сантиметрів, хвоста – 40–60 сантиметрів. А важить вона усього 4–5 кілограмів.
Лисиця має добрий слух і нюх, гарну пам’ять – найменші зміни в звичайній обстановці помічає одразу і проявляє необхідну обережність. Добре плаває, стрибає.
Основна їжа лисиці – мишовидні гризуни (миші, полівки). За рік вона знищує їх декілька тисяч. Не відмовляється і від зайців, ящірок, жуків, птахів, зокрема свійських. А ще дбає про вітаміни: їсть суниці, чорниці, яблука, виноград. Полювати виходить увечері.
Свої нори лисиця риє у балках, чагарниках, лісосмугах, а то й просто в полі. В норах робить додаткові тунелі та запасні ходи, де переховується від переслідування, негоди і під час виведення малят. Часто лисиці займають нори інших звірів – борсуків, бабаків.
Раз на рік у норі лисиці з’являються лисенята. Іноді їх буває більше 10. Вони сліпі, глухі, вкриті темно-бурою шерстю. Півтора місяця лисиця годує малят молоком. У цей час вона не виходить із нори. Чотиримісячні лисенята стають самостійними і покидають батьків. Відтоді молоді і старі лисиці починають вести одиноке бродяче життя. До наступної весни.
Живуть лисиці 10–15, у неволі – до 25 років.
Лисиця-танцівниця
Лисиця дуже любить поласувати мишами. А щоб спіймати мишку, їй часто доводиться добре пострибати – здалеку її рухи нагадують елегантний танок.
Чи чули ви коли- небудь про танець фокстрот? Його назва так і перекладається – лисячий танець.
Цікаво знати
- Лапи в лисиці на зиму обростають густою пухнастою шерстю. З неї видно лише кінчики пазурів. Лисиця взимку, ніби у валянках, і лапки їй не мерзнуть навіть у сильні морози.
- Хитрує лисиця не лише в казках, а й у повсякденному житті. Не раз, наприклад, спостерігали, як лисиця обдурює птахів: перекинеться на бік, відкине лапи – лежить не ворухнеться, ніби мертва. Підлетить поцікавитись сорока чи ворона – дивись і попаде хитрунці в лапи.
Розповідь про найхитрішу лисицю
Маркіян Васильович – неабиякий знавець звіриних і пташиних слідів. Як тільки побачить слід, відразу скаже, коли і який звір пройшов, навіть розповість, був він спокійний чи стурбований, вистежував здобич чи втікав од переслідувача.
Якось блукали ми з Маркіяном Васильовичем берегом озера і натрапили на лисячий слід. Його чітко було видно на піску.
– Мабуть, приходила воду пити, – сказав я.
– А ти придивись пильніше, – порадив Маркіян Васильович. – Не воду вона приходила пити: занадто обережні сліди ось отут, аж при воді, – пояснив він. – Вона рибалити сюди повадилася. Коли не знаходить здобичі в лісі чи в степу, тоді – гайда до озера ловити рибку.
– Як же вона це робить? – запитав я, вкрай здивований. – Лисиця і… рибалка!
Маркіян Васильович пообіцяв мені показати.
І ось одного разу, запримітивши свіжі сліди, ми підкралися до прибережних кущів. Того дня лисиці, мабуть, не пощастило на полюванні, от вона й вирішила випробувати долю в риболовлі. Підійшовши до озера, трохи постояла. Потім нечутно зайшла у воду і завмерла, мовби закам’яніла. Та вже наступної миті блискавично вдарила лапою по воді – і в її пазурах сяйнула срібляста рибка. З’ївши здобич, руда знову завмерла.
Довго ми спостерігали за лисицею. А вона так захопилася полюванням, що, здається, забула про все на світі.
Та ось на небокраї з’явилися темні хмари. Повіяв холодний вітерець, зашуміли кущі. По воді побігли брижі, заважаючи риболовлі. І лисиця, петляючи, аби заплутати свої сліди, побігла до лісу.
Нам закортіло поглянути, де ж вона живе, і ми покрадьки подалися за нею. Ось вона вже на вершині пагорбка, ось шугнула у глибоку балку.
Ми теж спустилися вниз, обійшли все довкола, та лисячої нори ніде не було. Що за дивина? Ніби крізь землю провалилася.
Через кілька днів ми з Маркіяном Васильовичем знову навідалися на те саме місце. Недовго й чекали зустрічі з лисицею. Та як не намагалися простежити її, вона й цього разу зникла безслідно.
– Це нам, видно, найхитріша попалася, – пожартував Маркіян Васильович.
…Випав перший сніжок. Ми з Маркіяном Васильовичем ішли до озера і несподівано натрапили на зиґзаґоподібні лисиччині сліди. Руда, помітивши нас, знову кинулась у балку.
Еге, тепер на снігу від нас так просто не сховаєшся!.. Сліди привели до двох розлогих ялин, що стояли на схилі балки. Восени ми багато разів проходили повз них, та лисячої нори не бачили. Геть здивовані, зупинилися біля дерев: сліди раптом обірвалися, а нори таки немає.
– Де ж руда? – оглянувся я.
Навшпиньки обійшли ялини: я одну, Маркіян Васильович другу. Аж ось він поманив мене пальцем і показав на нижні лапаті віти похиленої ялини, що мало не стелилися по землі. На снігу, що густо припушив віти, виднілися знайомі сліди.
Ми разом підвели голови і так стояли протягом якогось часу, приголомшені: майже на самій верхівці ялини чорніло старе велике сороче гніздо, а з нього визирав кінчик рудого хвоста.
Так ось де ховалася від нас лисиця! І хто знає, скільки б вона дурила нас, коли б не випав перший сніг.
Гнат Майстренко “Лисиця-хитрунка”
