Ця розповідь про мишей для дітей дошкільного і шкільного віку. У ній зібрано багато цікавих фактів про цих тварин.
Миші належать до родини гризунів (мишачі), що охоплює близько 460 видів. Водяться вони на всіх континентах. На території України, крім хатньої, поширені ще лісова жовтогорла, польова і мала миші. Всі вони живуть поза межами людських осель. Ці гризуни дуже швидко розмножуються, але найплодючіша миша – хатня.
Цікавий факт. Відомий факт, коли у приплоді хатньої миші було 34 мишенят, з яких 33 вижили. Вчені-зоологи підрахували, що за літо на 1 км2 зеленого масиву кількість мишей і полівок може досягти 40 тисяч!
Хатня миша – невеликий гризун, розмір тіла якого не перевищує 9 сантиметрів. Ці гризуни селяться у житлових та господарських будівлях. Теплої пори року їх можна зустріти на городах, у садах, у скиртах соломи.
Живляться найрізноманітнішими продуктами, розшукуючи їх у приміщеннях. У природних умовах охоче поїдають зерно і насіння сільськогосподарських культур. Особливістю хатніх мишей є те, що вони можуть живитися сухим зерном за відсутності води.
Хатня миша – небезпечний шкідник. У населених пунктах робить шкоду в зерносховищах, продовольчих складах. Проживаючи на полях, нищить пшеницю, жито, ячмінь, просо.
Миші не обмежуються поїданням зерна, насіння, а в будинках – крупів, борошна та інших продуктів. Вони охоче гризуть книги, килими, меблі, картини. І роблять це завжди тихо.
Хатні миші надзвичайно плодючі. У природних умовах розмножуються протягом теплого періоду і дають за цей час 3–4 приплоди. Миші, що живуть у приміщеннях, розмножуються впродовж цілого року, даючи по 8–10 приплодів. Самка щоразу народжує по 6–8, а іноді й 14 голих сліпих мишенят. Новонароджені мишенята прозрівають на дев’ятий день, а через 20 днів уже можуть самостійно жити. З двомісячного віку можуть розмножуватися.
Цікаво знати. Миші найперші залишають старий будинок, що має розвалитися і шукають притулок у надійнішому місці.
Миша лісова жовтогорла свою назву отримала за яскраву жовту пляму на грудях. Водиться як у лісах, так і на безлісих просторах. Поширена в Карпатах, у лісах гірського Криму, на Поліссі, у великих лісових масивах Лісостепу.
Миша лісова добре лазить по деревах, будує гнізда в дуплах або норах. За поганих погодних умов тижнями не виходить із нори, живлячись заготовленими кормовими запасами. У своїх норах влаштовує спеціальні камери, в яких зберігає зимові запаси їжі – добірне насіння.
У лісової миші дуже добре розвинений нюх. Вона здатна знайти горіх, закопаний в землю на глибину 30 см.
Миша польова має рудувато- буре забарвлення з виразною чорною смугою вздовж спини. Живе у неглибоких, але досить довгих, простої будови норах. На зиму поселяється в скирти соломи.
Живиться насінням різноманітних трав, зерном сільськогосподарських культур, ягодами, комахами. Протягом сезону одна миша польова знищує 3 кг зерна і 7 кг зеленої маси.
У зимову сплячку не залягає, активна протягом року. Чотири рази на рік приводить по 5–6 малят.
Поширена майже на всій території України.
Миша маленька – найменше звірятко серед мишовидних гризунів. Довжина тіла з головою – 6,5 сантиметра, маса – 6 грамів. Має дуже довгий тонкий хвіст, який може закручуватися навколо стеблини бур’яну і утримувати звірка на висоті при будуванні гнізда. Влітку живе в гніздах, які влаштовує між стеблами бур’яну і зернових рослин. Зимує в скиртах соломи, сіна або просто в купі бур’яну. Поселяється серед чагарників, заростей бур’яну, обабіч хлібних полів.
Самиця 3 – 4 рази на рік приводить по 3 – 4 голих, сліпих малят.
Миша маленька розрізує гострими зубами листя на тонкі смужки і підібравши їх під себе, вправно плете кошик, що є основою висячого кулястого гнізда. Гніздо не має входу. Щоразу миша маленька, навідуючись до мишенят, робить дірку, яку потім знову заплітає травою.
Білу мишу використовують для проведення дослідів у наукових лабораторіях.
Живуть миші 3 – 6 років.
Прикмети про мишей:
- Миші вилазять з-під лісової підстилки та бігають по снігу – буде відлига.
- Польові миші переселяються восени до людських домівок – на сувору зиму.
Розповідь про кмітливих лісових мишей
Хата діда Степана стоїть на узліссі. Хоч би коли я проходив повз двір, завжди заставав старого за роботою. То в саду порається, то лікарські рослини перебирає, то доглядає за коровою.
Закортіло мені по осінньому лісу поблукати. Іду й очам своїм не вірю: у діда Степана город на зиму не скопаний, і стіг сіна не на лузі стоїть, а біля хліва на пагорбі складений. Щось не те, думаю.
Може, захворів старий?
Відчинив хвіртку. Дивлюся: сидить дід на лавчині й газету читає. Встав, рушив назустріч.
– Ти або в ліс перестав ходити, або мою хату минаєш. Давненько до мене не заглядав. Усе, мабуть, справами зайнятий. А я ось, бачиш, байдикую. Урожай зібрав та й відпочиваю. Чекаю повені.
– Якої ще повені? – не второпав.
– Осінньої, – спокійно відповів старий. – Розіллється Борова й затопить мої грядки, все зведе нанівець.
Дід Степан знає багато різних прикмет, за якими безпомилково визначає зміну погоди. Щодо повені я почув від нього вперше.
– Ти не сумнівайся. У лісі є надійні віщуни. Поки що не підводили. Якщо хочеш, можна глянути, час іще є.
Заглибившись у хащі, йшли не поспішаючи. В низині над пожовклою осокою здіймався густий чагарник. На гілках лози висіли невеличкі клубочки, сплетені з тонкої трави.
– Це мишачі гнізда. Ті, що нижче, – торішні. А ці недавно збудовані. Бачиш, наскільки вони вище. Найперша прикмета – буде повінь.
Осінь видалася дощовою. Вийшла з берегів тиха, спокійна річка Борова. Вода затопила луки, заплавні ліси, город діда Степана.
Але до мишачих гнізд так і не піднялася.
Віктор Приходько