Ця розповідь про пацюків для дітей дошкільного і шкільного віку. Ці тварини активні протягом всього року, особливо у вечірні та нічні години.
Пацюк (щур) сірий — найбільший серед усіх мишовидних гризунів. Має довжину тіла 15–25 см і важить 600 грамів.
Батьківщиною сірого пацюка вважають Південний Китай. Розвиток торгового мореплавання сприяв розселенню цієї найшкідливішої тварини на Землі по всіх материках, за винятком Арктики та Антарктики.
В Україні він водиться в усіх природних зонах, навіть у високогірних районах Карпат – на полонинах, де розташовані житла пастухів. Пацюки живуть там, де є для них достатньо їжі та води.
Зберігають активність протягом усього року, надто у вечірні та нічні години.
Пацюк добре плаває, пірнає, швидко бігає. Це всеїдна тварина. Оселяючись біля людей, пацюки живляться продуктами харчування людини, харчовими відходами. У природних умовах поїдають ящірок, жаб, яйця і пташенят птахів, які гніздяться на землі.
Пацюки дуже винахідливі та кмітливі. Вони спостережливі й обережні. Коли помітять щось підозріле, обминають пастки і не торкаються до принади.
Кубла для малят влаштовують у господарських будівлях, у темних закутках, під підлогою, в стінах. У природних умовах риють нори на берегах водойм, під корінням дерев.
Пацюк – дуже плодючий гризун. Протягом року одна самиця може привести до 6 приплодів із 15 щурятами кожний.
Пацюки – найшкідливіші гризуни нашої фауни. Одна тварина знищує за рік понад 17 кг різних харчових продуктів. Вони також псують тару, меблі, паперові та шкіряні вироби, прогризають навіть залізо і з’їдають електроізоляцію.
Встановлено, що пацюки є переносниками небезпечних для людини захворювань: чуми, черевного тифу, дизентерії, холери, сказу, ящура.
В Україні водиться і пацюк чорний, здебільшого у сільській місцевості. За способом життя він дуже схожий із пацюком сірим, але відрізняється забарвленням, меншим розміром тіла, у нього більш витягнутий тулуб.
Батьківщина цього гризуна – Індія. У Європу чорний пацюк проник раніше від сірого, але з появою останнього його ставало все менше і в багатьох районах він зник.
Білих пацюків (альбіносів) використовують для проведення дослідів у наукових лабораторіях.
Сьогодні користуються популярністю і декоративні щури, яких заводять в якості домашніх вихованців. Тварини не дуже примхливі в догляді, легко приручаються, дресируються і навіть відгукуються на своє ім’я. При правильному догляді вони не приносять багато клопоту своєму власникові.
Живуть пацюки 3–5 років.
Цікаві факти про пацюків
- У пацюків зуби ростуть безупинно. І щоб не загинути, гризуни мусять безперестанку сточувати їх. Роблять вони це, коли труть зуби об зуби або щось гризуть. Пацюк може перегризти бетонну, сталеву пластину.
- Пацюки здатні подавати сигнали небезпеки. Почувши писк родича, що попав у біду, звірки стрімголов розбігаються. Якщо ж спійманий у капкан пацюк залишається на ніч живий, протягом тижня в цьому місці жоден його родич не з’явиться.
- Пацюк може пропливти близько 1 км і триматись на воді три доби.
- Якщо пацюк упаде з п’ятого поверху, то залишиться живим і не- ушкодженим.
Розповідь про те, як пацюк зміг врятуватися
Ішли великі дощі, такі, що аж річки порозливалися. Одна невеличка річка так розлилася і розбурхалася, що наробила великого лиха: позносила будівлі, позабирала в людей безліч усякого добра й худоби. Каламутні хвилі несли сіно, снопи, столи, стільці, діжки, коней, овець, корів, телят.
Люди сходилися до річки і подивитися, і, може, врятувати щось. І от бачать, пливе білий лебідь, а на спині в нього немов пляма. Здалека не можна було розібрати, що воно.
Як же лебідь підплив до берега, тоді побачили, що то пацюк примостився йому на спину, рятуючися від повені. І тільки лебідь ступнув на берег, пацюк зараз зіскочив з лебедевої спини і прудко побіг, мабуть, вельми радий, що нарешті зміг врятуватися.
Борис Грінчєнко
Кмітлива пацючиха
До купи сміття на задвірках нашого будинку внадилася пацючиха. Приходила вона щодня, з першими сутінками, немовби наперед знала, коли на смітнику додається відходів.
Одного надвечір’я їй таки добре пощастило: з самісінької середини, з-під гори газетних пакунків та поліетиленових мішків пацючиха видобула батон. Цілий-цілісінький. Не будемо вести мову про те, що викидати хліб святий – то великий гріх. Якась рука викинула його – й не здригнулася…
Пацючиха вчепилася зубами в знахідку, – намагалася потягти за собою. Та ба, як же їй рухатися задом наперед? Звірок бігав навколо батона, то тут, то там штовхав його писком, наче пробував котити по асфальту.
Пацючисі будь-що треба було дотягти батон до підвального вікна, адже там, у підвалі, кубло, там її негодовані діти.
То боком, то задки, вона все-таки дісталася до мети. Батон опинився біля підвального вікна.
Але ж зверху – важкі металеві ґрати. Якраз вони й стали нездоланною перешкодою на шляху пацючихи. Сама вона, звісно, легко проникала в щілини між прутами, – але як туди просунути батона?
Пацючиха то кидалася вниз, то виринала знову на ґратах, і так і сяк прилаштовувала батона, однак вдіяти нічого не могла. Може, інший звірок і розпрощався б зі знахідкою. Та не такої вдачі була пацючиха. Вона приміряла й приміряла здобич до дір поміж ґратами, тоді кидалася гризти його, – може, вирішила з’їсти, коли нема змоги затягти здобич у кубло!..
Дуже скоро пацючиха знову заметалася по ґратах. Іще мить – і вона під решіткою. Висунувши писок у дірку, пацючиха вчепилася зубами в батон і потягла його вниз. Тягла вона вперто, без упину – і батон піддався.
Невтомний звірок домігся свого. Можливо, пацючиха обгризла найвипуклішу частину батона, а може, знайшла найширший отвір між ґратами, – а може…
В усякому разі, слід віддати належне кмітливості та наполегливості гризуна, який ось уже скільки століть живе поряд із людиною.
Марина Слов’янова