Ця розповідь про зайця для дітей. Прочитавши її, ви дізнаєтеся цікаву інформацію про життя цієї тварини.
Заєць у перекладі з старослов’янської мови означає «стрибун». А він і справді вдатний стрибун. Задні лапи його майже вдвічі довші за передні й дуже сильні, завдяки чому він може робити стрибки в декілька метрів. Але він ще й чудовий бігун. У разі небезпеки негайно переходить до стрімкого бігу і досягає швидкості понад 70 кілометрів на годину.
Поширені зайці по всій Європі, у Малій Азії та Східній Африці.
В Україні є зайці двох видів – заєць сірий, якого частіше називають русаком, і заєць-біляк, що зрідка зустрічається у північних районах Сумської та Чернігівської областей. Він занесений до Червоної книги України.
Заєць-біляк живе в лісі, взимку він змінює своє забарвлення і стає білим. Заєць-русак – житель відкритих просторів. На зиму він не біліє, а залишається сірим.
Для відпочинку заєць влаштовує неглибоку ямку серед густої трави, заростей бур’яну, між скибами ріллі, причому щодня нову. Тому зайцеві і потрібне хутро, яке змінюючи свій колір, робить звірка непомітним, а довгі ноги рятують його від численних переслідувачів.
У зайця досить розвинений слух, який завчасно попереджає його про наближення небезпеки. Великі вушні раковини мають властивість підніматися, опускатися, повертатися в різні боки, причім незалежно одна від одної.
Зайці можуть бачити все навколо себе: їхні очі розташовані так, що забезпечують їм широке поле зору – 300–320°. Тікаючи, вони, зазвичай, дивляться назад, тому нерідко стають здобиччю іншого ворога, що опинився на їхньому шляху.
На пошуки їжі зайці здебільшого виходять уночі, а вдень відпочивають.
Охайні зайці люблять причісувати шерсть лапками, язиком. Не бояться води.
Узимку вони нерідко роблять собі для лежні неглибоку ямку, а то й нору в снігу. Під час сильного снігопаду їх іноді геть засипає снігом. Тоді вони терпляче лежать під теплим сніговим кожухом і чекають, поки випогодиться.
Кубел для виведення малят зайці не влаштовують. Найчастіше приводять їх у звичайних донних лігвищах. Зайці дуже плодючі. З березня до кінця вересня самиця дає 2–3 приплоди по 3–4 малят. Народжуються зайченята зрячими, вкриті теплим густим хутром, з перших годин можуть бігати й самі себе зігрівати.
Наївшись поживного молока, малюки можуть нерухомо сидіти без їжі 3–4 дні. Потові залози розміщені у зайців на підошвах лап, тому нерухомі зайченята не доступні нюху хижаків.
Минає час, і зайченята починають відчувати голод. Зайчиха розшукує малюків, годує їх і знову залишає самих. І ось що цікаво – зайчиха годує молоком не лише своїх дітей, а й будь-чиїх зайченят, які зустрічаються їй. Зайченята швидко ростуть. Через 7–8 днів після народження вони вже починають гризти молоденьку траву, а через місяць стають цілком самостійними.
Цікаво знати. У зайців-русаків жирність молока досягає 24%. Це значно більше, ніж у коров’ячого молока.
Зайці – рослиноїдні тварини. Влітку вони живляться травою, а взимку – корою та гілками дерев і кущів, насінням бур’янів.
Лякливий заєць знайшов своє місце в казках усіх народів світу. Проте зайці зовсім не боягузи. Вони самі відважно захищаються від хижаків та вміють також захистити і своїх зайченят.
Живуть зайці до 12 років.
У Німеччині в місті Кааль стоїть пам’ятник зайцям, а зображення цієї тварини є і на гербі міста, бо, за легендою, саме зайці підказали колись переселенцям місце їх майбутнього поселення.
Зайці-синоптики
- Після нічної годівлі зайці йдуть до схованок зі сходом сонця. Якщо ж вони пасуться довше, при сонці, – чекай негоди. Схоже, наїдаються про запас.
- Зайці рано нагуляли жиру – на холодну й сніжну зиму.
- Натрапиш наприкінці осені побілілого зайця, то незабаром побачиш і «білих мух»: білі зайці без снігу не ходять.
Чому так кажуть: «косий»
А заєць і не косий зовсім. Просто в нього дуже малорухома шия і озирнутися він не може. А дивитися назад, на того, від кого він тікає, треба. Ось і скошує очі заєць. А люди, мабуть, вирішили, що він косоокий. І прозвали його «косий».
Розповідь про заячу хоробрість
– Хоч ми й кажемо часто «полохливий, як заєць», – згадав якось до речі Михайло Якович, – але насправді зайці не такі вже й боягузи. Особливо матері-зайчихи.
Колись мій онук приніс додому маленьке зайченя – під лісом на луці знайшов. Вибехкала з нього здоровенна зайчиха, і навесні випустили ми її в ліс. Випустить випустили, але мені жаль її стало. «Занапастили, – думаю, – тварину. Не знає вона заячої науки, з першої ж зустрічі лисиці на зуби потрапить». Це вже звісно: дикі звірі й птахи, що виросли між людьми, не пристосовані до життя на волі й здебільше гинуть.
Перші дні зайчиха вертілася коло подвір’я, потім стала бігати далі. А вона в нас прикметна була: змалку їй хтось ненароком кінчик вуха дверима відбив. Отож як зустрінемо де Ласуху, так і впізнаємо її.
Минуло два роки.
Косив якось я під лісом траву, сів перепочити, бачу – шуліка над лукою кружляє. Поширяв він трохи і каменем униз кинувся. Не долетів, може, з метр до землі – аж тут не знати звідки заєць. І – прожогом до хижака. Підстрибнув – ледве не збив його передніми лапами.
Та сильний сміливий птах не дуже злякався вухатого, знову кружляє над тією місциною. А заєць по колу бігає, підскакує і відбиває його лапами. Як у волейбол грає.
І таки зіпсував йому полювання. Так загилив нападника, що той на землю брикнув. Підхопився мерщій шуліка, знявся в повітря і зник за лісом.
Пішов я туди з цікавості – зайченя в траві сидить. А неподалік із лозняка виглядає… Ласуха.
Вибилася-таки в справжні зайці!
І ще пригоду бачив. У Карпатах, їздив туди замолоду до своїх родичів і поблукав трохи горами. Трапляється в тих краях зрідка великий орел – беркут. До двох метрів розмах крил, і важить кілограмів із шість. Страшна птиця. Ягня або й лисицю може вполювати.
Одного разу напав беркут на зайця. Серед полонини. А я трохи вище був – над потічком сидів. Кинувся орел на куцого, той перевернувся на спину і відбив його задніми лапами. Птах повторив атаку і знову, як м’яч, відлетів убік. Задні ноги в зайця сильні та ще й з міцними пазурами.
Повоювалися вони трохи, заєць утік, а беркут на землі лишився. Минає час – не рухається. Що за причина?
Не втерпів я, спустився туди, аж беркут мертвий лежить. Заєць пазурами груди йому розпанахав. От вам і полохливий!
Анатолій Орлик