Ця розповідь про горностая дітям. Прочитавши її, ви дізнаєтеся багато цікавого про цього маленького хижого звіра.
Горностай – це невелика хижа тварина, яка водиться в Європі, Азії та Північній Америці. Довжина її тіла 38 см, хвоста – 6–12 см, маса – до 260 грамів.
Улітку хутро горностая рудувате, а на кінчику хвоста – чорне. На зиму все воно стає яскраво- білим, лише кінчик хвоста чорніє. Передні лапки горностая коротші від задніх, тому він не ходить, а стрибає.
В Україні горностай водиться всюди, за винятком Криму та приморських районів Запорізької і Донецької областей. Оселяється в перелісках, околицях лісів, чагарниках, у долинах річок, на болотах. Влітку живе в неглибоких норах, у дуплах дерев, серед каміння. Взимку відпочиває в снігових наметах під кущами, у хмизі та інших безпечних укриттях. Ця тваринка занесена до Червоної книги України. Охороняється у природних заповідниках.
Горностай спритно лазить по деревах, далеко стрибає, добре плаває. Живиться дрібними гризунами (полівками, мишами) та малими пташками, які живуть біля водойм. Добуває жаб, рибу, комах, споживає ягоди. Після снігопадів полює під снігом.
Під час полювання виявляє виняткову лютість, нападаючи іноді на тварин значно більших за себе, наприклад на молодих зайців. Горностай не боїться навіть людини.
Активний протягом усієї доби. Але справжнє полювання у горностая починається з сутінками. Не рухаючись з місця, він не знає ні хвилини спокою: його очі, вуха, ніс постійно рухаються, а маленька голівка швидко повертається навсібіч. Полюючи на гризунів, здатний знищити їх набагато більше, ніж може з’їсти. Залишки їжі відкладає про запас.
Для виведення потомства горностаї використовують нори інших, значно крупніших гризунів, відповідно пристосувавши їх.
Розмножуються горностаї з другої половини лютого до квітня. Самиця приводить 4–8 (іноді до 18) сліпих, голих, немічних малят. Мати їх вигодовує і доглядає, а батько, поселившись поряд, уважно пильнує за своїм сімейством, приносить їжу.
Малята влітку починають полювати, а з чотирьох місяців вже живуть самостійно.
Вороги горностая – лисиця, куниця, тхір лісовий та хижі птахи.
Вік у горностая короткий, хоча деякі з них доживають до 7 років.
Цікаві факти про горностая
- За добу горностай споживає 60–65 г їжі, тобто до 30% маси свого тіла.
- Велику користь горностай приносить, полюючи на шкідливих мишовидних гризунів. Вчені підрахували, що за рік один звірок знищує їх до 2-3 тисяч.
- Молоді горностаї дуже рано починають давати потомство. Бували випадки, коли самиці, які ще самі живилися молоком матері, народжували малят і вигодовували їх.
- Ця тварина вважається символом дотику і чистоти. Його зображення можна побачити в деяких королівських гербах Франції.
- Горностай уславився саме своїм білосніжним хутром: адже королі, царі, імператори носили мантії, підбиті горностаєм, як знак верховної влади. На пошив однієї мантії йшло кілька сотень звірків.
Розповідь про горностая «Радість пробудження»
Шелестить під ногами бура ковдра торішнього листя. Я прямую звивистою стежиною. В яругах лежить брудний свинцево-зернистий сніг, з якого стікають струмочки води. А на галявинах уже горять рожеві, сині, оранжеві вогники медунок, примул, рясту, пролісків.
Виходжу до зарослого лозняком яру. Несподівано, звідки не візьмись, на сушняк вискакує горностай. Став на задні лапи, нагострив вуха, прислухався. Його колись блискуча біла шуба тепер забруднилась, вим’ялась, покрилась жовтуватими плямами.
– Як обшарпався! – посміхнувся я. – Не вилиняв ще, шалапут.
І тут із звірком почало коїтись щось незрозуміле. Виблискуючи цятками чорних очей і лискучим носиком, горностай взявся відважувати на всі боки низькі поклони. Поклонився лівобіч-правобіч, стриб-скік, назад-вперед по колоді.
– Невже танцює? – здивувався я.
Звірок справді танцював. Після кумедно-смішних стрибків він почав щедро кланятись, водночас ніби вслухаючись у симфонію лісу. На мить завмер кілочком, гучно проверещав, замовк, ніби слухаючи свій голос. Потім повторив і, наче підхоплений вихором, закрутився дзиґою на місці. Рухи звірка були такі швидкі, що його куций хвостик описував суцільні кола.
Що примусило горностая танцювати? Весна, звичайно, весна! Вона схвилювала його маленьке серце, напоїла теплом, світлом, п’янким ароматом, і він, виявляючи своє захоплення, пустився у тріумфальний танок.
За Павлом Стефаровим
Розповідь про горностая «Біла шубка»
Перші весняні дні були теплі. На пагорбах із сонячного боку виглядала з-під торішньої сухої трави молода жовто-зелена травичка. От-от викинуть свої пуп’янки перші квіти.
На лісовій галявині, в затінку, сонечко добряче припікає. Сиджу на пеньку, а вставати не хочеться. Так би й просидів тут до вечора.
Просто від лісу починається широкий степ. Неподалік почорніла скирта соломи залежалась. А біля скирти бачу, як білий клубок гасає – туди-сюди, туди-сюди. Аж в очах мерехтить.
Диви, та це ж горностай! Тіло в нього довгасте, гнучке, ноги короткі, хутро сніжно-біле. Тільки кінчик хвоста чорніє та очка, як намистинки, світяться. Не встиг ще, мабуть, зимовий кожушок скинути.
Влітку в нього боки й спинка світло-бурі, животик білуватий, але кінчик хвоста все одно зостається чорний.
Горностай ніс у зубах чималеньку мишу-полівку. Певно, в торішній соломі розвелося їх доста. Поки я стояв на узліссі, горностай іще чотирьох мишей приволік. Апетиту, видно, не позичати.
Коли горностай побіг у поле по нову здобич, я серед коріння вільхи надибав невелику печерку, завалену гризунами. Поблизу угледів і нірку, в якій жив хижак.
Дивно, навіщо йому харчами запасатися? Адже не до зими, а до літа йдеться.
Через три дні зірвався крижаний вітрище, різко похолоднішало, посипався спершу сніжок, а згодом така завірюха засвистіла, хоч на вулицю не виходь. Цілісінький тиждень не вщухала хурделиця. І я збагнув: ось чому горностай не поспішав з білим кожушком розлучатися. І на мишей полював недаремно. Цікаво, як дізнався він, що зима повернеться?
Віктор Приходько
