Ця розповідь про ласку для дітей. Прочитавши її, ви дізнаєтеся багато цікавого про цього маленького хижака.
Ласка – найменший на Землі хижак. Водиться у Європі, Північній Африці, Північній і Центральній Азії, у Північній Америці (Канаді і північному сході США). В Україні поширена в усіх природних зонах.
Довжина її тіла з головою 15–25 см, а маса – 40–100 грамів! Улітку забарвлення у неї рудувате, а взимку – біле або жовтувате. Однак ласки, які живуть на півдні, на зиму не біліють. У цього звірка тулуб та лапки тонкі, кігті на них гострі. Хвостик короткий без чорного кінчика. Вона вільно проникає в досить вузькі щілини.
Спритність допомагає їй легко наздоганяти здобич, а гострі зуби – вправно розправлятися з гризунами.
Оселяється в лісах, садах, на луках – скрізь, де є достатня кількість мишовидних гризунів, якими вона живиться. За добу одна ласка виловлює 15 гризунів. Отже, за рік вона знищує їх до 3000, заощаджуючи до півтонни зерна На полях, серед бур’янів, у кущах, на вирубках, на околицях сіл у скиртах соломи, в копицях сіна можна зустріти ласку. Але лише за однієї умови: якщо там немає горностая – її основного конкурента.
Кубло влаштовує переважно в норах знищених нею гризунів. Завдяки малому розмірові свого тіла, звірок легко проникає в домівки полівок і мишей, винищуючи тут усю їхню сім’ю. Поїдає ласка і жаб, комах, дощових черв’яків тощо.
Пересувається тваринка по землі великими стрибками або плазом. По деревах майже не лазить. Добре плаває. Ласка веде надзвичайно потайний спосіб життя, тому мало досліджена. Полює вночі, хоч нерідко буває активна і вдень.
Чому так кажуть: «Де ласка була, там кішці робити нічого»
На мишей і полівок ласка полює спритно, переслідує їх у норах, навіть коли сита – ловить і складає купкою, доки не переловить усіх або не втомиться. За день у пошуках їжі пробігає до 3 км.
У зимову сплячку ласки не впадають. У морозні дні сидять під сніговим покривом, виходячи на поверхню лише кілька разів на тиждень.
І влітку, і взимку самиця може приводити 3–9 сліпих малят. Мати піклується про своїх дітей, довго вигодовує їх молоком. А потім, упродовж кількох місяців, і дрібними гризунами, яких приносить для них живцем.
Якщо дитинчат хтось потривожить, вона в зубах переносить їх в інше місце. В разі небезпеки мати захищає їх з великою мужністю. Не боїться навіть на людину нападати. Якщо навколо тихо, дитинчата виходять із нори і починають гратися в траві, але щойно зачують небезпеку – миттю ховаються.
У «мишачі роки» ласок народжується більше, а коли мишей менше, то і у ласки менше потомство.
Живе ласка 4–7 років.
Розповідь про ласку і коня
Сидимо на лежанці потемки. І так уже звикли до темряви, що й наче одне одітого бачимо. Світити в хаті не можна.
Бо війна. Гляди, ще ворожий літак побачить, то й може скинути бомбу прямісінько па нашу хату. Отож сидимо потемки. Мама усе зітхає: «Ой, коли вже це кінчиться, Господи?..» Тато її заспокоює: «Та вже скоро…» А я до нього тулюся – й мені надійніше. А десь далеко: гуп-туп- гуп! гуп-гуп-гутт!.. Мама непокоїться:
– Ой, десь бомблять.
– То ласочка Гнідкові гриву заплітає, – мовить тато.
– А чого ви так кажете, тату? – питаю я.
– А ти бачив ласку?
– Бачив. Руденька, маленька, довгенька, гарненька…
– А що вона любить?
– Мишей ловити.
– А ще що?
– По снігу бігати. Руденька – по білому снігу.
– Буває, що й бігає цей вогник по білому. А ще вона дуже любить коням гриву заплітати.
– Як же вона коня спіймає?
– Як? Дуже просто. Колись люди тримали коней. От так, як у нас оце корова в другій половині хати, так у них кінь був.
На жаль, спалили німці нашу хату у війну. І корова там згоріла, й теля, і моя мила Мурочка, що так мене любила. І я її…
– Або в окремій стайні коня тримали. А де кінь, там і ласочка. Як ото вуж із коровою, бува, живе, так і ласочка з конем. А вночі оця маленька звіринка сідає верхи на коня й гриву заплітає. Вранці господар до стайні, аж уся грива в косичках. Ой тоді йому клопоту розплітати її. То він уже й знає, що в нього ласка живе. І певний – мишей не буде. А як і з’являться, то ласка їх вибавить.
– І кінь не пручається, як вона заплітає?
– Є, мабуть, такий, що йому й подобається. А котрий лоскоту боїться, то все по стайні товчеться. Буває, цілу ніч протовчеться й не відпочине. А вранці йому на роботу. Отож і не всякому господареві таке до душі.
Ми сидимо в темноті на лежанці. Й така довга, тривожна ця ніч. А вдалині усе гупає й гупає… Мама зітхає: «Десь уже над Дніпром…». А мені стало тепліше й певніше, і я заспокоюю маму:
– То ласочка Гнідкові гриву заплітає.
Дмитро Чередниченко
Розповідь про ласку взимку
Як і горностай, ласка була рудо-коричневою влітку; як і горностай, вона побілішала на зиму. Розрізняти цих двох маленьких звірків легко. Майнув серед вітролому маленький білий звірок – швидше дивіться на його хвіст. У горностая кінчик хвоста чорний, у ласиці весь хвіст білий.
Узимку ласицю найлегше знайти поблизу житла. На зиму багато мишей переселяється ближче до людини. їх приваблюють скирти і стоги, сінні сараї, стайні. Тут скрізь знайдеться мишача їжа. За мишами переселяються до житла й ласки: мисливця приваблює здобич.
Миші бігають до коней по овес. Ласиця полює на мишей: де багато мишей, там і вона. Миші підбирають овес у годівниці, сюди ж забереться й ласка.
За Миколою Плавильщиковим
