«Сніжок і дружок» – добра і коротка казка про дружбу, яку можна прочитати дитині перед сном одного з довгих зимових вечорів.
Білого ведмежа звали Дружок.
– Дружок, збігай до тата, – говорили йому. Або: – Дружок, пограй поки що на березі.
Але ведмежа, почувши своє ім’я, щоразу ставало сумним. Бо одразу ж згадувало, що друзів у нього нема. На узбережжі жили лише дорослі ведмеді, малюк цього року з’явився лише один.
– Виходить, я нічий дружок? – сумно питав він.
– Ну, чому ж нічий, – обіймала його мама. – Ти мій і татовий.
Ведмежа міцно притискалося до неї і зітхало. Звичайно, воно знало, що мама і тато його дуже люблять, але все ж таки йому хотілося б мати друга. Хоч одного.
-– Як нудно весь час грати одному, – засмучувалося ведмежа, скочуючи з крижаної гори.
– І не кажи, – раптом почувся чийсь тихий голос. – Іноді це сумно.
Ведмежа закрутило головою на всі боки, але нікого не побачило.
– А ти хто? – пошепки спитав малюк. – І де ти?
– Я – сніг! – хихикнув голос. – Я всюди.
– Я не знав, що сніг уміє розмовляти! – здивовано сказав Дружок.
– Ну, звичайно, – зітхнув сніг, – це тому, що в мене дуже тихий голос. Важко потоваришувати з кимось, якщо тебе ніхто не чує.
– Я чую! – струснуло головою ведмежа. – Я б з радістю з тобою потоваришував. Ось тільки як?
– Не знаю, – прошелестів сніг. – У мене ніколи не було друзів. А як би тобі хотілося?
– Мені б хотілося весело грати, – зізналося ведмежа. – Наприклад, у наздоганяння!
– Це можна! – Зрадів сніг. Він дочекався, поки прилетить вітер, підстрибнув і помчав на нього за крило за ведмежа.
– Ось чудово! – реготало ведмежа, вліплетаючи по кучугурах. – А тепер я за тобою!
І сніговий вихор помчав в інший бік. Сніг і ведмежа грали до самого вечора. Вони скочувалися з гір і стрибали в кучугури, скакали і перекидалися, співали пісні і прогулювалися вздовж берега, дивлячись рибок у воді.
Увечері, коли мама покликала малюка додому, сніг попросив:
– Приходь завтра ще, будь ласка, Дружок! Мені дуже сподобалося з тобою дружити.
Ведмежа просяяло.
– Обов’язково прийду! – пообіцяв він. – Ми тепер щодня з тобою гратимемо!
– З ким ти розмовляєш? – Здивувалася мама. – Тут нікого немає!
– Є! – засміялося ведмежа. -– Ти прислухайся гарненько. Це мій друже, Сніжок!